5. Повернення.

Максим поїхав рано-вранці, зауваживши, що йому потрібно все ж працювати. Що б він під цим не розумів, - Катя не дуже уявляла, чим саме він займається у своєму бізнесі, про який розповідав у двох словах тоді, по дорозі. Нічого, дізнається. Обидва давали один одному зрозуміти, що … бажають продовження… А Макс просто сказав, що повернеться ввечері.

Цього разу він опинився на місці пізніше за власних робітників. Борис зауважив:

-Сподіваюся, ти був зайнятий чимось важливим.

-І не кажи… - Звичайно, це не велика компанія із притаманною таким субординацією, але почуття гумору в Бориса аж занадто специфічне, і демонструвати його роботодавцеві він не соромився. Можливо, тому, що юридично був чимось на кшталт партнера. Хоча усім було зрозуміло, чия це, насправді, справа. А от розповідати, чим саме займався, Максим зараз точно не збирався. – Ті деталі, що нам мали надіслати, прийшли. Візьміть там коробку у багажнику. – Він кивнув на «Панамеру». – А я поки що поїхав до покупця.

-Не боїшся? – спитав Сашко.

-Та хіба вперше? Чи хочеш зі мною?

-Давай, від гріху подалі…

Сашко був метр дев’яносто на зріст, накачаний, коротко підстрижений, та навряд чи хтось захотів би зв’язуватися з ним зайвий раз. Максим, у свою чергу, поклав до кишені газовий балончик, хоча його співробітники вважали, що це несерйозний захист. Втім, він гадав, що головне – правила проведення таких зустрічей. Починаючи з безпечного місця. А кошти за продані авто ніколи не отримував готівкою.

Збіги йдуть за збігами, подумав він, коли, продаючи одне авто, отримав дзвінок щодо іншого,  об’ява про продаж якого також була розміщена на популярному сайті. От лише цього разу дзвінок розпочався з питання, чи розмовляє він англійською, тією ж мовою й поставленого. Максим відповів, що так, та почув у відповідь, що співрозмовник телефонує з приводу продажу «Ауді Q7». Марку AUDI він вимовляв на англійсько-американський зразок, - «Оді».

-Можна було б на неї подивитися?

-Звичайно. Тільки не сьогодні. Якщо ми домовимося на завтра, вас влаштує?

-Так. Коли зателефонувати?

-Давайте … можливо, з десятої ранку. Ви, напевно, захочете продіагностувати авто? – спитав Максим. Уся ця розмова йшла, знов-таки, англійською, що справило враження на клієнта, який цікавився «Інфініті».

-Так, сподіваюся, ви не будете проти. Я буду домовлятися…

-Добре, тоді чекаю дзвінка. До речі, як вас звати? – Це означало, що він хоче записати телефон співрозмовника, давав зрозуміти Максим.

-Юджин.

-А я – Макс. Отже, до завтра.

Зв’язок перервався, й він повернувся до покупця, якому показував «Інфініті».

Катерина, провівши Макса, розпочала, як вона це називала, повертатися до життя.

Спочатку – одяг. У шафі залишилися висіти речі, й вона переконалася,  що примудрилася і не поповнішати, й не схуднути у в’язниці, та кожна річ, відповідно, усе ще їй підходить. А от дещо інше… Та ж косметика частково була давно викинута мамою, що прибирала у квартирі, частково стала непридатною… Що ж, тепер, - дякувати Максу, що показав їй цей додаток! – вона хоча б зможе усе необхідне придбати.

Потрібно було вирішити ще одну проблему, - Інтернет. За нього, звісно, увесь цей час ніхто не сплачував, і його відімкнули. Знайшовши потрібний номер, Катя зателефонувала до офісу провайдера, пояснила, що була відсутня тривалий час. Чи можна відновити договір? Звичайно… Треба під’їхати до офісу… Вона вирішила відразу ж і зробити це. До їхнього офісу – кілька зупинок тролейбусом. У якому потрібно тепер надягати маску, та й усюди теж… І цей сертифікат показувати, що у телефоні…

Перевіривши старий ноутбук, - як не дивно, він увімкнувся та працював, - вона вийшла з дому. Швидко вирішила питання із доступом до Інтернету, їй пообіцяли усі підключити, поки повернеться додому, - кабель та роутер у квартирі залишалися. Додому вона вирішила йти пішки, та зайти дорогою до пари магазинів. Щоб … відчути себе вільною, та що може сама вирішувати, що робити.

Повернулася додому, знову ловлячи на собі погляди сусідів… Чи потрібно їм щось пояснювати? Ні! Нехай … здогадуються. Вони знають, що ані в неї, ані в мами немає стільки грошей, щоб «купувати» рішення, тим більше – у такій справі. Ані на що інше в них не вистачить уяви. Хоча ні  – вистачить. На розмови про чаклунство.

Інтернет вже, дійсно, працював. Катерина достатньо розумілася на комп’ютерах, щоб оновити антивірус на ноутбуку. А сама поки що зняла з полиці відеокамеру, встановила на штатив. Переконалася, - теж працює.

Перевдягнулася, навела макіяж, до якого звикла … колись … а тепер доводилося звикати знову. Але руки таки пам’ятали… Сіла на «відьмин стілець», увімкнувши камеру, та стала записувати відео.

-Отже, ті, хто мене любить, і ті, хто мене ненавидить! Відьма Кет знову з вами. Інквізитори намагалися спалити відьму, але їм не вдалося. В них стався, як то кажуть, облом. Туди інквізиторам і дорога! Сьогодні це – усе. Сьогодні не будемо чаклувати, сьогодні не будемо слухати відьомські історії. Але знайте: я знову з вами!

Те ж саме – російською та англійською: вона завжди робила записи трьома мовами, щоб найбільше охопити аудиторію, до того ж, найкраще монетизувалися англомовні відео, та рекламні пости на ту ж саму аудиторію. До речі, гроші продовжували надходити досі, хоча, звісно, й не у такій кількості, як коли блог був активним…