1. Потерпілий.

Помнит лодка причал, а весло

Помнит воду реки,

Помнит бумага перо, а перо

Помнит тепло руки.

Стены и двери помнят людей,

Каждого в свой срок.

Помнит дорога ушедших по ней,

Помнит выстрел курок.

Только проносится день за днем –

Значит не пробил час,

Вещи пока молчат о своем

И не тревожат нас.

Могут проснуться они летним днем

Или среди зимы,

Чтобы напомнить нам обо всем,

Что забыли мы…

«Машина времени».

Якщо замислитися, то усе залежить від випадку. Бо, якби було інакше, то нічого б і не було.

Якби тоді, більше, ніж два роки тому, тато, перш, ніж їхати на море, придбав нові шини для свого старенького «Мерседеса»… Одна з них, - ліва задня, - не «вистрілила» б, тато не зупинився б, щоб її замінити. Й вони із мамою не опинилися б на шляху важкого «Кадиллака SRX», водій якого при усьому бажанні не міг би зупинитися…

А Максим зараз не сидів би у залі суду. Черкаського апеляційного суду, де опинився теж, деякою мірою, випадково. Думаючи про усе це, та спостерігаючи… Звісно, він не вперше у суді. Але вперше у якості потерпілого. Коли справа розглядалася в Умані, він вирішив не їздити сам на засідання, а переклав це на місцевого адвоката. Та залишився задоволеним результатом.

А тепер дивився на дівчину у «акваріумі». Коли головуючий надав їй слово, щоб дати пояснення щодо апеляційної скарги (вона написала власну, окремо від адвоката, який теж оскаржив вирок, - іншого непотрібно було й чекати), вона підвелася з лави, - звертатися до суду потрібно стоячи. Та й так ближче до мікрофону, - засідання фіксується на відео.

Із сумішшю жалю та люті він подумав, коли засуджена зняла маску (без неї зручніше говорити, а скляні стіни «акваріуму» захищають, якщо що, від вірусу тих, хто у залі, - принаймні, на це можна було сподіватися), що, якби познайомитися з нею за інших обставин… Ні, її не можна було б назвати надзвичайною красунею. Симпатична дівчина, але… Коли вона стояла, рухалася, прибирала русяве, нижче плечей, волосся… Коли погляд  мимоволі зупинявся на її фігурі… Частково прихованій під светром, а от джинси обтягували стегна та давали зрозуміти, що під ними ховається плаский живіт… І кожен рух показував… Вона не хотіла справляти такого враження. Навпаки, вона б, можливо, хотіла справити абсолютно інше враження. Але це було мимоволі… Можливо, лише для нього? А можливо, - дійсно, відьма?

-Шановний суд! Я не маю жодного стосунку до того, у чому мене визнано винною! – розпочала вона. – На чому ґрунтується обвинувачення? Навіть того, що гальма у авто мого вітчима, дійсно, були виведені з ладу, експертиза не підтвердила. Експерт написав: не виключається. Могло бути, а могло й не бути, а точніше визначити, через пошкодження, не можна. Хіба це доказ? Самого його вже не спитаєш, чому він наїхав на цей «Мерседес»… І які є докази? Зізнання у передсмертній записці цього Когутова? Ніби я його звабила, а потім запропонувала вбити вітчима, користуючись тим, що ми ремонтували автомобіль на СТО, де він працював? Але ж це просто брехня! Я не лише не пропонувала йому такого… В нас навіть стосунків ніяких не було! Окрім того, що розмовляла з ним, коли там бувала, але лише з приводу ремонту. Я це пояснювала суду. І які докази іншого? Чи що в нас із ним взагалі щось було? Не кажучи вже про те, що … вбити когось… І мене … лише через цю записку… засудили довічно?! Так, я розумію, загинули троє людей… Але якщо я тут взагалі ні до чого? Як … пояснити? Я у відчаї! – Її голос трохи тремтів. Хтозна, щиро це, чи... - Мені двадцять п’ять років, попереду усе життя… Для того… Для такого вироку… Потрібно, дійсно, довести, що сталося саме так, але ж … нічого подібного не було! Я не знаю, чому він … написав так у своїй записці, але … дійсно, не було нічого. Та… Я співчуваю потерпілим, але невже, щоб задовольнити їхню жагу помсти, потрібно … відібрати в мене усе життя, коли я невинувата, коли я не вчинювала цього? А можливо, й взагалі не було нічого вчинено. Ми не знаємо, чому, насправді, сталася ця жахлива аварія. Чи дійсно відмовили гальма, і навіть, якщо так, то з якої причини… Що я іще можу сказати? Я прошу вас … розібратися та винести справедливе рішення, що я невинувата!

Потім виступив адвокат. Треба було зазначити, що він казав практично те ж саме, лише більш професійною мовою. Відсутність беззаперечних доказів. Обвинувачення, що ґрунтується лише на припущеннях. Стандарт доказування «поза розумним сумнівом», якого не дотримано у цій справі.. Вірогідністний висновок експертизи щодо технічного стану автомобіля, який не може вважатися беззаперечним доказом того, що гальмівна система «Кадиллака» була виведена з ладу з метою вбивства водія, та, власне, те, що достеменно причини ДТП не встановлено. Захисник просив, звісно, закрити справу та звільнити клієнтку з-під варти, але, напевно, сам їй пояснив, що шансів на це мало. За реакцією суддів важко було сказати, чи справило усе це на них враження.

Потім слово надали одній з потерпілих. Матері того самого Олега  Когутова, від обвинувачення у доведенні якого до самогубства обвинувачену було якраз виправдано. Літня жінка у чорному, здавалося, не дуже орієнтувалася у тому, що відбувається. Апеляцію їй явно писав якийсь юрист, але тут, у суді, вона була сама.