13 глава

— Аліса, сьогодні має прийти клінінг. Я в бібліотеку, тому не лякайся — це не злодії, — Аврора, поправивши зачіску перед дзеркалом, направилася до виходу.

— Що ти про мене думаєш? — Аліса з нерозумінням подивилася на дівчину. — Я що, клінінг від злодіїв не відрізню?

— Від тебе чого завгодно можна очікувати.

Не дочекавшись відповіді, Аврора вийшла з дому.

Аліса кілька секунд мовчки дивилася їй услід.

— Ну дякую… — пробурмотіла вона.

Каел вийшов зі своєї кімнати й одразу помітив сестру, яка сиділа насуплена.

Він кілька секунд мовчки спостерігав за нею, а потім тихенько підійшов зі спини.

— Ну чого ти така похмура? — ледь чутно запитав він.

Аліса навіть не встигла повернутися, як Каел схопив її за щоки й почав легенько їх щипати.

— Каел! — обурено вигукнула вона, намагаючись відсунути його руки. — Відпусти!

— Не можу, — абсолютно серйозно відповів він. — Перевіряю, чи справжня.

— Я зараз перевірю, наскільки ти швидко бігаєш!

Каел нарешті відпустив її й відскочив убік, усміхаючись.

— О, все. Працює.

Аліса потерла щоки й глянула на нього спідлоба.

— Ненавиджу тебе.

— Неправда.

— Правда.

— Тоді чому ти досі не пішла?

Аліса замовкла.

— Бо ти мій брат…

— От бачиш.

Він задоволено усміхнувся, а Аліса лише закотила очі.

Раптом у двері постукали.

Аліса підняла голову.

— Проходьте, двері відчинені.

Двері повільно відчинилися, і до будинку зайшли дві жінки.

Аліса мимоволі випросталася, оглядаючи незнайомок.

Одна з них трималася впевнено й стримано, а друга мовчки оглядала будинок, ніби вже подумки складала список того, що тут потрібно прибрати.

— Ви з клінінгу? — запитала Аліса.

Жінки переглянулися.

— Саме так, — спокійно відповіла одна з них.

Аліса кивнула й знову розслабилася.

— Тоді проходьте. Аврора сказала, що ви прийдете.

Вона ще не знала, що ці дві «прибиральниці» дуже скоро стануть значно більшою частиною її життя, ніж вона могла собі уявити.

— Мене звати Алісія, а пані біля мене — Зейна. Я вас раніше не бачила…

— Аліса. Подруга Аврори. Через деякі обставини живу тут, — спокійно пояснила вона.

Алісія на мить затримала на ній погляд, а потім чемно усміхнулася.

— Зрозуміло. Тоді будемо знайомі.

Зейна мовчки кивнула, продовжуючи уважно розглядати будинок.

Аліса ще не знала, що ці дві жінки прийшли сюди зовсім не випадково.

Алісія підійшла до дівчини ближче й дістала із сумочки гребінець.

— Дозволиш?

Аліса здивовано кивнула.

Алісія обережно розчесала її волосся, а потім почала заплітати дві коси-колоски.

— Готово.

Аліса торкнулася волосся пальцями й усміхнулася.

— Мені таку зачіску робила тільки одна людина…

Алісія завмерла.

— Коли ми з дідусем приходили в одне місце, його подруга завжди заплітала мені такі коси.

На обличчі Алісії в одну мить зникла усмішка.

Вона зблідла й повільно опустила погляд.

Зейна, яка до цього мовчки спостерігала за ними, ледь помітно напружилася.

— А… твій дідусь часто бував там? — обережно запитала Алісія.

— Так. Вони з його подругою були дуже близькі.

Алісія стиснула гребінець у руці.

Вона знала цю людину.

Знала краще, ніж могла зараз собі дозволити показати.

Але Аліса навіть не здогадувалася, що жінка, яка колись заплітала їй волосся, зараз стоїть перед нею.

— Дякую вам щиро, — тихо сказала Аліса.

Вона підвелася й несподівано обійняла Алісію.

Жінка завмерла, не очікуючи такого жесту.

— Через те, що моїх рідних більше немає… я дуже скучила за теплом, — зізналася Аліса, трохи міцніше притискаючись до неї. — І цей маленький жест приніс мені трохи тепла.

Алісія мовчала.

Її руки повільно піднялися й обійняли дівчину у відповідь.

Вона заплющила очі, намагаючись стримати емоції.

Адже та, кого вона зараз тримала в обіймах, була тією самою маленькою дівчинкою, якій колись заплітала косички.

Тільки Аліса цього не пам'ятала.

А Алісія пам'ятала все.

Алісія відчула, як їй нарешті стало трохи легше.

Вона не здогадалася.

Жінка ледь помітно видихнула, повертаючи на обличчя спокійний вираз.

— У вас золоті ручки, — щиро сказала Аліса, торкнувшись своїх кіс. — Після вас прибирати є що.

Алісія тихо усміхнулася.

— Не хвилюйся. Для цього ми й прийшли.

— Тоді я вам точно не заважатиму, — Аліса відступила вбік. — Можете починати.

Зейна мовчки взялася до роботи, а Алісія ще кілька секунд дивилася на Алісу.

На дівчину, яка навіть не підозрювала, що щойно обійняла людину зі свого минулого.

До кухні раптом вбігла Діана.

За нею, голосно ляскаючи крилами, летів Едвін у своїй формі ворона.

— Стій! Едвіне! — вигукнула дівчинка, біжачи за ним.

Ворон пролетів просто над столом і сів на шафу, задоволено каркнувши.

Діана навіть не зупинилася.

— Не втечеш!

Жінки мимоволі з ніжністю спостерігали за дитиною.

Було щось дивовижно знайоме в тому, як Діана бігла вперед, майже не дивлячись, що знаходиться перед нею.

Схоже, деякі повадки Аліси вона вже встигла перейняти.

— Біжи за мною! — крикнула Діана ворону. — У майбутньому пригодиться!

Едвін нахилив голову набік.

— Чому це я маю за тобою бігати?

— Тому що чим швидше почнеш навчання відьми, тим більше навчишся!

Діана нарешті зупинилася, поставивши руки в боки.

— І фізична підготовка теж важлива!

Едвін кілька секунд мовчки дивився на неї.

— Ти зараз сама себе переконала?

— Так.

— Помітно.

Зейна ледь стримала усмішку.

А Алісія лише дивилася на дівчинку, відчуваючи дивне тепло всередині.

Вона така схожа на Алісу…

До кухні вбігла Діана, а попереду неї летів Едвін у формі ворона.

— Стій! Едвіне! — крикнула дівчинка й побігла за ним.

Ворон легко пролетів уперед, час від часу озираючись на неї.