11 глава

Перед дверима стояв величезний букет троянд.Їх було настільки багато що Аліса ледве могла підняти його .З-поміж квітів на підлогу випала невелика записка.Діліт швидко нахилилась і підняла її.

-"Усіх квітів світу не вистачить для моє музи".Як романтично.-Дівчина прийшла ближче й вдихнула ніжний аромат троянд.-Мені такі квіти даруєш тільки ти,та й тому лише тому,що ми подруги.-Ліліт кумедно насупилась.

-Не тільки тому...Я в тебе таємно закохана.-Не стримуючи сміх сказала Аліса

-А я в тебе не таємно закохана.-Тихо сказала Ліліт і поцілувала ніжно в щічку.

Едвін легким рухом руки забрав букет в Аліси.

-На сьогодні на тебе досить,я сам віднесу до твоєї кімнати.

— Еліона, твоя кімната вже готова. Мій фамільяр уже все підготувала: одяг, косметику та засоби для догляду. Вона сьогодні повернулася, бо була в родичів, тому ви познайомитеся саме сьогодні, — сказала Аврора.

Та не встигла вона зробити й кроку, як із-за дверей вискочила маленька лисичка й спритно застрибнула їй в обійми. За мить її тіло огорнуло магічне сяйво, і на руках Аврори вже сиділа дівчина.
— Ти знову ховалася від мене? — усміхнулася Аврора.
Лисиця лише хитро посміхнулася, ніби відповідь була очевидною.

— У мене так і немає фамільяра. Спочатку я сумувала через це, але потім змирилася. Едвін у нас фамільяр із дуже великою душею, — сказала Ліліт.

— Не переймайся, — промуркотіла Аліса. — Едвін у нас дуже великодушний.

— Бути фамільяром одразу для двох відьом — це важка праця, — сказав Едвін.

Він уже у вигляді ворона сидів на плечі Аліси.

— Одне добре: одна з них хоча б цілителька.

— Сьогодні піду до дідуся. Через останні події я давно в нього не була, — тихо промовила Аліса.

— Я піду з тобою. Не хочу сьогодні залишатися в цьому будинку, — сказала Ліліт із тихою гіркотою в голосі, побачивши Каела разом з Еліоною.

Діана тихенько, наче мишка, підійшла до Аліси й взяла її за руку.

— Ти без мене не підеш, — тихо сказала вона.

— Без тебе ніяк, моє мишеня, — сказала Аліса, обійнявши Діану й поцілувавши її в маківку.

Дорогою вони вирішили зайти до парку, щоб Діана могла трохи відпочити та насолодитися морозивом.

На лавці сиділа Гвінет. Вона щось читала і водночас записувала у свій блокнот, настільки занурившись у власні думки, що майже не помічала нічого навколо.

Аліса обережно підійшла до неї й торкнулася плеча.

Гвінет від несподіванки здригнулася, але, побачивши, хто стоїть перед нею, одразу усміхнулася. Це була та сама щира усмішка, яку неможливо було не помітити.

— Гвінет... я ваша велика фанатка. У мене є всі ваші книги, які вдалося знайти. Чи могли б ви залишити мені автограф?

На мить Гвінет завмерла.

Її серце наповнилося теплом, а всередині розлилася ейфорія. Це було схоже на виграш джекпоту. Вона ніколи не думала, що людина, яка так сильно надихнула її, колись стоятиме перед нею і називатиме себе її фанаткою.

У пам'яті виник спогад.

Гвінет у шкільній формі сидить на лавці біля Аврори. Була весна — саме така, яку вона любила найбільше. Повітря було теплим і затишним, дерева тільки починали вкриватися зеленим листям, а легкий вітерець тихо колихав гілки.

Навколо все здавалося ідеальним.

Поруч сидів її коханий хлопець і вірна подруга. Натхнення було настільки сильним, що Гвінет почала писати свою книгу прямо там, серед цієї краси.

Але її спокій порушила одна дівчина.

Галаслива, впевнена у собі, з довгим чорним волоссям і щирою посмішкою. Навколо неї завжди були люди, вона легко привертала увагу.

Гвінет не могла відвести від неї погляду.

Її зачаровувало все: те, як вона сміялася, як рухалася, як просто була собою.

Не усвідомлюючи цього, Гвінет знайшла свою музу.

Дві абсолютно різні людини з різних світів.

Через свою сором'язливість вона так і не наважилася підійти до неї, але бажання пізнати цю дівчину нікуди не зникло.

А після того поцілунку на мосту її серце забилося зовсім інакше.

— Вибач... я не знала. Я просто хотіла врятувати тебе, — сказала Аліса, активно жестикулюючи. — Коли я дізналася про твої наміри, я не могла залишити тебе там.

Серце Гвінет завмерло від цих слів.

Вона мовчки зібрала свої речі до сумки, ніби намагаючись приховати хвилювання. Потім підвелася, підійшла до Аліси, взяла її руку й ніжно поцілувала її.

— Це саме те, що ти зробила... ти мене врятувала, — тихо сказала Гвінет. — Того дня я збиралася зробити те, чого вже не можна було б виправити.

Вона опустила очі, згадуючи той момент.

— Але твій вчинок... і твої ніжні вуста врятували моє життя.

Гвінет усміхнулася крізь хвилювання.

— Я сподіваюся, тобі сподобалися троянди.

Аліса не встигла нічого відповісти.

В одну мить Гвінет зникла, залишивши її стояти серед тиші зі словами, які ще довго лунали в її думках.

🐾 Сейбл: «Я просто хочу знати, де ти. Щоб… ну… випадково не загубитися.»
І Аліса така:
— Ти ж можеш відчути мене через зв'язок.
— Я знаю.
— Тоді навіщо питаєш?
— Бо хочу почути від тебе. 🥹