10 глава

Глава. Останні десять хвилин

Аліса тихо проходила повз кімнату Аврори, шукаючи Сейбл. Вона вже хотіла пройти далі, як раптом почула чиюсь розмову.

Голос лунав біля дзеркала.

Обережно зазирнувши всередину, Аліса завмерла.

Аврора стояла перед старим дзеркалом, а в його відображенні виднівся силует юнака. В її очах був біль, який неможливо було приховати.

Вона знала його.

— Я не знала, що ти помер, Балін... — тихо сказала Аврора. — Востаннє, коли ми бачилися, ти був хворий, але я все одно мала надію.

По її щоці скотилася сльоза.

— Я...

— Емі... — голос юнака був сповнений болю. — Вона хоче зробити щось недобре. Я бачив записку. Прошу тебе, спаси її.

Він опустив погляд.

— Можливо, це егоїстично з моєї сторони. Я вже мертвий... але не можу дозволити їй піти за мною.

Аліса тихо підійшла до Аврори й обійняла її.

— Тепер ясно, звідки був голос... Це те саме дзеркало.

Вона витерла сльози з обличчя й подивилася на юнака.

— Мої співчуття... як би дивно це не звучало.

Аліса рефлекторно взяла руку Аврори у свою.

— Чим я можу допомогти?

Балін підняв погляд.

— Моя наречена у великому горі після моєї смерті. Сьогодні останній шанс їй допомогти. Останній день, коли я ще можу бути тут. Прошу тебе, знайди її і не дай лиху статися.

У Аліси стиснулося серце.

Вона стиснула кулак, намагаючись стримати сльози.

— Звісно.

Вона торкнулася маленької речі, яку подарувала їй бабуся.

— Якщо ти зміг залишитися через дзеркало... можливо, ти зможеш сьогодні з нею попрощатися.

Аврора одразу похитала головою.

— Я такого не можу дозволити. Ти знаєш, які є ризики для твого життя. Ще хвилина більше і ти...

Вона не змогла договорити.

Аліса подивилася на неї.

— Якщо я можу допомогти, я це зроблю.

Вона вибігла з кімнати.

За нею, ніби з повітря, з'явилася Сейбл. Кішка кинула на Аврору такий погляд, що та одразу зрозуміла: якщо з Алісою щось станеться — їй цього не пробачать.

Аврора важко видихнула.

— Треба взяти себе в руки...

І вона пішла слідом.

---

Аліса примчалася до Алеї Ангелів.

Біля мосту стояла дівчина.

Вона дістала маленьке дзеркальце.

— Швидко. Проходь у мене, поки не прийшла підмога.

Дзеркало почало світитися. Наче зоряний пил, світло проникло в тіло дівчини.

— Гвінет...

На місці Аліси вже стояв юнак.

Дівчина повернулася і застигла.

— Ти...

З її очей потекли сльози.

— Як ти помер? Чи це мені сниться?

— Ні, — тихо відповів він. — Я прийшов сказати тобі дещо.

Він підійшов ближче.

— Наш час разом був найкращим подарунком у моєму житті.

Гвінет затремтіла.

— Я знаю, як тобі боляче. Але твоє життя не закінчилось разом зі мною.

Він усміхнувся крізь сум.

— Навіть якщо мене більше немає поруч, я хочу, щоб ти жила.

Пауза.

— Живи за нас двох.

Він обійняв її і ніжно поцілував.

А потім його дух залишив тіло.

На алеї запанувала тиша.

Ліліт, яка щойно примчала, просто сіла на землю.

Едвін від несподіванки навіть став людиною, але ніхто цього не помітив.

Каел, який просто вирішив прогулятися, так здивувався, що ледь не вдавився водою.

Діана одразу закрила очі.

Аврора лише важко видихнула.

Гвінет стояла червона від сорому.

Їй сподобалося.

І саме це її лякало.

Вона торкнулася своїх губ і просто сіла на лавочку.

— Діано, не дивись. Тобі здалося. Аліса просто обіймала її, — швидко сказала Аврора.

— Так, так... губами, — захіхікала дівчинка.

Гвінет опустила голову.

— Мені здається... я закохалася в дівчину.

— Що? Я... я... я... — Аліса забула, як говорити.

Аврора без сил просто сіла на землю і закрила обличчя руками.

Діана серйозно подивилася на всіх.

— Мамуся, в Аліси тепер є шанувальниця. Не переймайся, зате в нашому домі буде поповнення.

---

До Аліси підійшла незнайома дівчина зі світлим волоссям до плечей.

Вона ніжно допомогла їй піднятися, поправила одяг і витерла траву з її обличчя.

— Ти нагадуєш мені мою сестру, — сказала вона.

На мить вона сама здивувалася своїм словам.

— Вибач... просто ваша енергетика дуже схожа.

Потім вона повернулася до Каела.

— Дозволь я скажу, хто я.

Каел мовчки взяв її за руку.

— Я Еліона. І ми з твоїм братом у стосунках.

Після цих слів Ліліт застигла.

Гвінет повільно піднялася з лавочки.

Вона виглядала так, ніби щойно отримала надто багато емоцій за один день і її мозок просто відмовився це обробляти.

Хитаючись, мов п'яний кіт після валер'янки, вона почала йти алеєю, щось тихо бурмочучи собі під ніс.

— Що це було?.. Він... потім вона... а потім моє серце просто завмерло...

Вона зупинилася, дивлячись кудись перед собою.

— Це все... можна сказати, що я... що я...

Гвінет замовкла.

— Я не знаю...

Вона знову пішла далі, ніби намагаючись втекти від власних думок.

Усі мовчки спостерігали за нею.

Кілька секунд ніхто не знав, що сказати.

А потім Діана тихо прошепотіла:

— Мені здається, вона зламалася.

Аврора лише важко видихнула.

— Ні... вона просто вперше зрозуміла, що може бути щасливою.

Сейбл весь цей час просто стояла осторонь, ніби нічого особливого не сталося.

Вона лише повільно помахала хвостом, спостерігаючи за всіма.

— Теж трагедію зробили... — тихо пробурмотіла вона.

Кішка примружила очі.

— До того, як я зустріла того покидька, я кілька місяців була з прекрасною людиною. І неважливо, хто це був.

Вона на мить замовкла.

— Можливо, мені й справді треба було там залишитися.

Сейбл потягнулася, ніби ця розмова зовсім її не зачіпала, а потім легко стрибнула Алісі на плече.

Аліса лише здивовано подивилася на неї.