9 глава

— Їжа ще смачніша, коли їси її разом, — з посмішкою промовила Діана, дістаючи тост із тарілки.

Вона подивилася на всіх за столом і тихо усміхнулася. Для когось це був просто сніданок, але для неї — щось набагато більше. Момент, коли ніхто не поспішав, ніхто не сварився, і вона знову відчувала себе частиною сім'ї.
— Я тут подумала, що Діана після всіх цих подій не відвідувала заняття, — підмітила Аліса. — У тебе були приватні вчителі?

— Так. Усі, хто мене навчав, підписували договір про нерозголошення.

— Хмм... Треба буде підробити документи. Ми не можемо просто прийти кудись із тобою. Виходить, що ми викрали дитину. Хтось має бути її мамою... — Аліса замислилася. — За віком підходить Аврора.

— За яким таким віком? — одразу обурилася дівчина.

— У звичайну школу Діана не може піти, правильно? Значить, хтось має її записати хоча б в онлайн-школу. Якщо її справжня мама засекречена, потрібна інша людина, яка зможе зіграти цю роль.

Аліса подивилася на Аврору.

— По причині що ти найкраще маскуєшся.

—Я спалося на першому питанні.-Невинно сказала Аліса

— Тут не посилили но, — нагадала Аврора. — Але хіба я виглядаю як мама?

— Як молода, приваблива мама — так, — усміхнулася Аліса. — А татом буде Едвін.

Хлопець, який саме пив воду, мало не подавився.

— Перепрошую... Я тут.

Всі повернулися до нього.

— Ти ж не думала залишити мене осторонь цієї геніальної ідеї? — з іронією запитав Едвін.
— Треба татусю Едвін, — з посмішкою сказала Аліса. — Тим більше, за документами ти старший за нас і майже ровесник Аврори. Як усе прекрасно склалося.

— За документами... — повторив Едвін із недовірою. — Я це давно помітив: слова в мене немає. Хто взагалі питає ворона?

Аврора мовчки сиділа поруч, переводячи погляд з Аліси на Едвіна.

Вона не знала, що робити: обуритися, що її щойно зробили мамою, чи просто змиритися з тим, що тепер у неї з'явилася сім'я на папері.
— Мама і тато... — тихо повторила Діана, а потім усміхнулася. — Звучить досить добре.

Вона подивилася на Аврору й Едвіна.

— Такі молоді й красиві батьки.

Аврора від несподіванки навіть трохи зашарілася.

— Ти ще скажеш... — усміхнулася вона. — Але така допитлива донька, як ти, хіба може бути чимось поганим?

Діана щасливо усміхнулася.

Аліса, спостерігаючи за ними, лише тихо посміхнулася. Схоже, план із документами непомітно перетворювався на щось більше.

Едвін важко видихнув.

— Я давно зрозумів, що моєї думки тут ніхто не питає.
— У мене є свої зв'язки. Якщо вже нічого не можна змінити, треба просто змиритися і прийняти ситуацію. Тому цим займуся я. За декілька днів усе буде оформлено, — спокійно сказала Аврора.

Аврора не виглядала надто задоволеною таким рішенням. Вона ще не звикла до думки, що тепер у неї є роль, яку ніхто не запитував, чи хоче вона отримати.

Але чомусь... у цьому було щось дивне.

Щось тепле.

Можливо, десь глибоко в душі вона саме цього і бажала.
Не нових документів.
Не легенди.
А відчуття, що вона комусь потрібна.

— Ви всі так швидко вирішуєте моє життя, — пробурмотіла вона, але без справжнього обурення.
Діана сиділа поруч і щось захоплено розповідала, показуючи їй малюнок, який зробила раніше.
Аврора спочатку слухала лише краєм вуха. Потім почала ставити запитання.
— А це хто тут? А чому ти намалювала саме це?
Діана усміхнулася і продовжила розповідати.
Через кілька хвилин Аврора вже не помічала, що тримає малюнок у руках.
— Мені треба буде знайти тобі нормальний стіл для навчання, — раптом сказала вона.
У кімнаті на секунду стало тихо.
Аврора сама ніби здивувалася своїм словам.
— Давай виберемо його разом, — тихенько промовила Діана, ніби чекала дозволу.

Аврора на мить завмерла.

Як знайомо...

Вона надто добре розуміла цей погляд. Коли хочеться щось обрати, але боїшся, що хтось скаже, ніби це неважливо.

— Звісно, — м'яко відповіла вона. — Він буде твій. І тільки тобі вирішувати, яким він буде.

На обличчі Діани з'явилася усмішка.

Та сама дитяча радість, яку неможливо підробити. Блиск в очах, коли тебе нарешті почули.

Аврора налила чай усім за столом, а потім підійшла до дівчинки.

— Якщо тобі подобається малювати, я можу навчити тебе тому, що знаю сама, — сказала вона.

На мить її голос став тихішим.

— Колись я вчила малювати свого молодшого брата...

Усмішка ледь помітно зникла з її обличчя.

Взявши себе в руки, Аврора відкрила духовку й дістала яблучний пиріг.

— Сподіваюся, у вас немає алергії на яблука, — сказала вона, ставлячи його на стіл.

— Якщо буде, то ти одразу побачиш, — тихо промовила Ліліт, підходячи ближче. — Не хвилюйся, якщо що — я врятую всіх, кому це буде потрібно.

Аврора ледь усміхнулася.

Після всього, що сталося, цей звичайний ранок із чаєм і пирогом здавався майже нереальним.
— А якщо у нашої цілительки проблема з одним із інгредієнтів? — хитро запитала Аврора. — Хто тоді буде всіх лікувати?

— Я все продумала, — без найменших сумнівів відповіла Ліліт. — Я Алісу з дитинства дресирую й навчаю, як лікувати у випадку, якщо мене не буде поруч.

Вона гордо підняла підборіддя.

— Не така вже я й велика цілителька, але...

— Хто не похвалить тебе, якщо не ти сама? — з усмішкою перебила її Аврора.

Ліліт лише невинно посміхнулася.
До кімнати зайшов Каел.

Ліліт, яка ще хвилину тому жартувала й упевнено розповідала про свої здібності, вмить змінилася. Вона трохи зніяковіла, опустила погляд і зайнялася пирогом, ніби це було найважливішою справою у світі.

— Доброго ранку, — привітався хлопець.

— Доброго, — тихіше, ніж хотіла, відповіла Ліліт.

Вона відрізала шматок пирога й поставила тарілку перед ним.

— В мене є новина, але я все поясню в обід.

Аврора одразу насторожилася.

— Мені вже переживати? Кому дзвонити: пожежникам чи в швидку?