6 глава

Тепле вечірнє сонце проникало крізь великі вікна будинку Аврори. У вітальні пахло свіжою випічкою, трав'яним чаєм і польовими квітами. На столі стояв торт, прикрашений білими ліліями, а навколо зібралися всі, хто за цей час став для Ліліт справжньою родиною.
Вона ніяково усміхалася.
— Ви... справді не мали цього робити.
— Замовкни й приймай подарунки, — із посмішкою сказав Едвін, схрестивши руки на грудях.
Усі тихо засміялися.
Першою до Ліліт підійшла Аліса.
У її руках лежала маленька темна коробочка.
— З днем народження.
Ліліт обережно відкрила її.
Всередині лежав чорний ланцюжок із підвіскою у вигляді червоного місяця.
Вона затамувала подих.
— Я довго думала, що подарувати тобі, — тихо промовила Аліса. — Коли побачила цей медальйон, одразу згадала про тебе. Місяць щовечора оберігає Землю, навіть якщо цього ніхто не помічає. Так само і ти... завжди захищаєш мене.
Очі Ліліт заблищали.
— Алісо...
Не стримавшись, вона міцно обійняла подругу.
— Дякую...
Поки всі милувалися медальйоном, за спиною Аврори тихенько стояла Діана, ховаючи руки за спиною.
Аврора помітила її хвилювання й лагідно кивнула.
— Іди.
Дівчинка несміливо підійшла до Ліліт.
— Це... тобі.
Вона простягнула білу лілію.
Але це була не звичайна квітка.
Її пелюстки ніжно світилися сріблястим світлом, а навколо кружляли маленькі золотаві метелики.
Ліліт завмерла.
— Місячна... лілія...
Її голос затремтів.
— Я думала, їх більше не існує...
Діана усміхнулася.
— Я хотіла, щоб саме ти її отримала.
Ліліт обережно взяла квітку, ніби боялася пошкодити її.
— Вона прекрасна...
Аврора підійшла ближче.
У її руках була срібна шпилька, прикрашена стародавніми рунами.
— Ми назбирали багато лілій... Але серед усіх одна була найкрасивішою. Саме її Діана захотіла вручити тобі особисто.
Вона простягнула шпильку.
— А я хочу подарувати тобі цю шпильку. Вона не просто прикраса — це оберіг. Нехай захищає тебе так само, як ти щодня захищаєш нас. Бо якщо не стане нашого цілителя... не стане й тих, кого він рятує.
У кімнаті запала тиша.
Ліліт не могла вимовити жодного слова.
Лише мовчки прийняла подарунок, а по її щоці скотилася сльоза.
Едвін, удаючи байдужість, дістав із кишені довге чорне перо.
— Ну... тепер моя черга.
Він простягнув його Ліліт.
— Це перо з мого крила. Якщо колись тобі загрожуватиме небезпека, просто стисни його в руці. Я знайду тебе, хоч би де був.
Ліліт здивовано подивилася на нього.
— Ти... віддав мені своє перо?
— Не звикай. Такі подарунки отримують тільки дуже вперті цілителі.
Усі розсміялися.
Останнім до неї підійшов Каель.
Він помітно хвилювався.
У руках тримав маленьку дерев'яну коробочку.
— Я не дуже вмію обирати подарунки...
Відкривши коробочку, Ліліт побачила акуратно вирізьблений дерев'яний кулон у формі лілії.
— Я зробив його сам.
Ліліт завмерла.
Пальцями вона ніжно провела по кожній пелюстці.
— Він... прекрасний.
Каель усміхнувся.
— Не такий прекрасний, як та, для кого він створений.
Ліліт почервоніла.
У кімнаті одразу пролунало дружне:
— О-о-о!
Навіть Аврора ледь стримувала усмішку.
Аліса тихенько штовхнула Едвіна ліктем.
— Здається, тут скоро буде ще одне освідчення.
— Головне, щоб не сьогодні, — прошепотів він. — Інакше Ліліт точно розплачеться вдруге.
— Уже втретє, — тихо виправила Діана.
Усі засміялися.
Того вечора будинок Аврори був сповнений не магією заклять чи пророцтв.
Його наповнювала магія, яку неможливо створити жодним заклинанням.
Магія родини. ❤️