4 глава

- Брат?.. - тихо промовила Аліса. - Але... я ж єдина дитина в сім'ї. І звідки ти мене знаєш?
- Зараз немає часу на пояснення. Мене майже впіймали, але я встиг утекти. У нас залишилося не більше пів години. Треба негайно їхати.
Едвін зробив крок уперед.
- Якщо це пастка... голова з плечей.
Каел лише коротко кивнув.
Аліса уважно подивилася на його закривавлений одяг.
- Спочатку переодягнися. У машині ж дитина... Не варто її лякати.
Каел опустив погляд на свою сорочку, просочену кров'ю, і ледь усміхнувся.
- Ти маєш рацію.
- А я поки швидко зберу найнеобхідніше.
- Добре. Зустрічаємося біля автомобіля. Ми їдемо в безпечне місце.
-В нас є цілиителька.Коли приїдемо,вона повністю тебе вилікує.Але спочатку...зачекай.
Аліса швидко дістала зі своєї сумки невеличку баночку з маззю та чистий бинт.

-Подруга навчила мене надавати першу допомогу.Казала ,що в дорозі треба мати найнеобхідніше.
Каел ледь усміхнувся.

-Повір,ця рана мене зовсім не турбує.
Аліса суворо подивилась на нього.
-Мовчи.І не кажи дурниць.

Вона обережно очистила рану й нанесла мазь.Коли почала перев'язувати плече ,кілька крапель крові скотилися вниз і випадково впали на медальйон що висів на шиї у Аліса.

Раптово камінь у центрі медальйона спалахнув м'яким сріблястим світлом.

Аліса завмерла
Медальйон став теплим ,в стародавній символ на ньому почав повільно світитися.

-Що?..-Прошепотіла вона.

Елвін різко повернув погляд на прикрасу .

-Це... неможливо...

Каел сумно усміхнувся.

-Тепер ти мені віриш.

Він повільно підняв руку й торкнувся власного медальйона.

Обидва медальйони одночасно засяяли однаковим світлом,ніби впізнали один одного після довгих років розлуки.

Родинна магія...-Тихо промовив Едвін.-Вона відгукується лише на кров однієї сім'ї.

На очах Аліси з'явились сльози.
Перед нею справді стояв її брат.
-Але...як?...Чому?....-Прошепотіла Аліса.

Її серце шалено калатало.В очах заблищали очі,а в голові не вкладалось те,що відбувається .

Каел на мить опустив погляд.

-Я сам знаю небагато.Лише те,що в нас спільний батько.

Він важко зітхнув.

-Він іноді навідував мене й мою маму.Не часто...але завжди казав ,що одного дня все пояснить.
Голос хлопця затремтів.
Та не встиг.Спочатку не стало моєї мами...а потім його.
На кілька секунд запала тиша.

-Відтоді я залишився сам.
Аліса обережно взяла Каела за руку й подивилася йому просто в очі.
На мить час ніби зупинився.
- У нас... татові очі, - ледь усміхнулася вона крізь сльози. - І що б не сталося... тепер ти не сам. У тебе є я.
Каел мовчав. Він не пам'ятав, коли востаннє хтось говорив йому такі слова.
Лише тихо кивнув, намагаючись стримати емоції.
Закінчивши перев'язку, Аліса простягнула йому акуратно складений одяг.
- Це запасний одяг Едвіна. Він завжди лежить у мене про всяк випадок. Сподіваюся, тобі підійде.
Едвін лише фиркнув.
- Я ж казав, що запасний комплект ніколи не буває зайвим.
Каел узяв одяг і ледь усміхнувся.
- Дякую.
- А я швидко зберу все, що нам може знадобитися в дорозі. Не знаю, коли ми знову сюди повернемося...
Зібравши найнеобхідніше, вони швидко склали речі до автомобіля.
Ліліт, побачивши незнайомого хлопця, здивовано підняла брову.
- Як я розумію... наша компанія росте? - не стримавши усмішки, пожартувала вона.
Аліса сіла в автомобіль і важко зітхнула.
- Це мій брат.
На мить у салоні запала тиша.
- Не дивіться на мене так. Я сама дізналася про це кілька хвилин тому. Виявляється... мій тато жив на дві сім'ї.
Вона схрестила руки на грудях і невдоволено пирхнула.
- Я досі зла... Але вже нічого не зміниш.
Каел винувато опустив голову.
Ліліт крадькома подивилася на нього. Високий, хоч і виснажений після втечі, він тримався спокійно, незважаючи на поранення.
Її щоки ледь помітно порожевіли.
Цього майже ніхто не помітив.
Майже.
Маленька Діана хитро всміхнулася й тихенько нахилилася до Ліліт.
- Він тобі сподобався?
- Що?! Ні! - Ліліт мало не вдавилася повітрям.
Діана лише тихо засміялася.
- Ага... звісно.
Ліліт опустила очі. Вона й сама не зрозуміла, чому так розхвилювалася.
- Алісо, ти ж не забула про те, що я просила?
- Ні, усе взяла. До речі, саме ти лікуватимеш його. Мисливці поранили йому плече.
Серце Ліліт на мить завмерло.
Каел обернувся до неї й простягнув руку.
- Каел.
Ліліт несміливо потиснула його долоню.
- Ліліт...
У ту ж мить її серце закалатало так сильно, що, здавалося, це могли почути всі. Вона швидко відпустила його руку, намагаючись приховати своє хвилювання.
Тишу порушила Аліса.
- Дорога буде довгою. Якщо комусь треба до вбиральні - зараз остання нагода. У нас майже не залишилося часу.
Ліліт одразу відвела погляд.
Неподалік тихенько захихотіла Діана.
- Діано... - прошепотіла Ліліт.
- Я нічого не сказала, - усміхнулася дівчинка.
Діана першою вистрибнула з автомобіля й побігла до кущів.

- Я швиденько! - крикнула вона, не озираючись.

- Не відходь далеко, - суворо попередив Едвін.

За кілька хвилин усі знову зайняли свої місця.

Двигун тихо загуркотів, і автомобіль повільно рушив з подвір'я.

Аліса востаннє подивилася у вікно на будинок, у якому пройшло все її життя. Здавалося, ще вчора тут було тихо й спокійно. Тепер же вона навіть не знала, чи колись повернеться сюди.

- Прощавай... - ледь чутно прошепотіла вона.

Машина виїхала на порожню нічну дорогу.

Деякий час ніхто не промовляв ні слова. Лише світло фар розрізало темряву, а за вікнами миготіли дерева.

Діана, втомлена пережитими подіями, швидко заснула, поклавши голову на плече Аліси.

Ліліт крадькома поглядала на Каела. Переконавшись, що перев'язка не просочилася кров'ю, вона тихо видихнула з полегшення.