2 глава

Липнева ніч була напрочуд тихою.
Аліса мовчки зачинила двері квартири й уже хотіла побажати всім доброї ночі, коли почула тихе каркання.
На поручнях балкона сидів великий чорний ворон.
— Дивно... — прошепотіла Ліліт.
Птах не рухався. Лише дивився прямо на них.
Едвін обережно підійшов ближче й помітив невеликий сувій, прив'язаний до його лапки.
Ворон одразу злетів у темне небо.
— Лист... — тихо сказав він.
Аліса швидко розгорнула пожовклий аркуш.
На ньому було всього кілька рядків.
"Допоможіть... якщо ще не пізно."
Нижче — лише адреса.
Без підпису.
Без пояснень.
У квартирі панувала тиша.
Діана мирно спала на дивані й навіть не підозрювала, що за кілька хвилин усе зміниться.
— Це може бути пастка, — насторожено промовила Ліліт.
Едвін задумливо дивився на лист.
— А може, хтось справді потребує допомоги.
Аліса мовчала.
Вона ще раз перечитала коротке повідомлення.
— Якщо ми не поїдемо, а там хтось помре... я собі цього не пробачу.
Едвін лише кивнув.
— Тоді ходімо.
Дорога була незвично порожньою.
Навіть вітер ніби перестав дихати.
Коли вони звернули на вузьку вулицю, серце Аліси пропустило удар.
Біля старого будинку стояло знайоме авто.
Авто її батьків.
— Ні...
Вона вже бігла вперед.
Двері були прочинені.
Усередині стояла неприродна тиша.
Жодного голосу.
Жодного руху.
Лише важкий запах крові.
Ліліт раптом завмерла.
— Алісо...
Усі дзеркала в будинку були завішані чорною тканиною.
Кожне.
Наче хтось боявся того, що може відобразитися.
Аліса несміливо простягнула руку.
Її пальці ледь торкнулися тканини.
Раптом вона різко сіпнулася.
З-під неї вирвалася довга чорна рука й блискавично схопила Алісу за зап'ястя.
— Обережно!
Едвін різко відтягнув її назад.
Рука миттєво зникла.
Настала мертва тиша.
— Йдемо звідси... — тихо сказала Ліліт.
Саме тоді будинок розітнув відчайдушний крик.
— АЛІСО!!
Голос.
Мамин голос.
Світ навколо перестав існувати.
Аліса кинулася сходами нагору.
— Стій! Це може бути пастка! — крикнув Едвін.
Вона не слухала.
Другий поверх.
Двері були відчинені.
Зробивши крок усередину, Аліса завмерла.
Її мама, закривавлена й ледь жива, була прив'язана до стільця.
За кілька метрів нерухомо лежав батько.
— Тату?..
Відповіді не було.
Ноги підкосилися.
Вона впала на коліна біля матері.
— Мамо... ні... будь ласка...
Тремтячими руками вона намагалася розв'язати мотузки.
Мати ледве розплющила очі.
На її обличчі з'явилася слабка усмішка.
— Алісо...
Її голос був майже нечутний.
— Не забувай... що ми тебе любимо...
По її щоці скотилася остання сльоза.
Очі повільно заплющилися.
— Мамо?..
Аліса торкнулася її руки.
Холодна.
— Ні...
Вона вчепилася в мамину сукню.
Її плечі здригалися від ридань.
Світ розсипався на тисячі уламків.
Раптом у її голові пролунав знайомий голос.
— Люди в чорному вже в будинку. Тікайте. Зараз.
Діана.
Та Аліса нічого не чула.
Вона лише плакала.
Тоді коридором прокотилися важкі кроки.
Повільні.
Упевнені.
Вони піднімалися сходами.
— У нас немає часу! — вигукнув Едвін.
Він разом із Ліліт силоміць підняв Алісу.
Вона відчайдушно чіплялася за матір.
У цей момент її рука випадково зачепила срібний кулон.
Ланцюжок урвався.
Кулон залишився в її долоні.
Двері кімнати повільно почали відчинятися.
Едвін схопив Алісу.
Не роздумуючи, вони вистрибнули у вікно.
Магія м'яко підхопила їх у повітрі, не дозволивши розбитися.
Опинившись на землі, Аліса інстинктивно підняла голову.
У розбитому вікні майнула людська постать.
Лише силует.
Але він був до болю знайомий.
Серце завмерло.
— ...Еліас?..
Його обличчя на мить освітив місяць.
Він дивився їй услід.
А наступної миті зник у темряві.
Десь далеко, стискаючи кулаки до крові, юнак дивився на порожній аркуш паперу.
"Допоможіть... якщо ще не пізно..."
Він запізнився.
І ще не знав, що цей лист назавжди змінить долю дівчини, яку він кохав.
Кінець глави.