Розділ 1 : Стара сила

Кажуть, що кожна відьма рано чи пізно мусить зробити вибір: обрати світло або впустити темряву. Її бабуся ніколи не обирала остаточно, і саме тому люди боялися її більше за будь-кого в селі. Старий будинок на околиці всі обходили стороною: удень там було неприродно тихо, а вночі у вікнах мерехтіло світло свічок. Та коли траплялося лихо — хвороба чи смерть — допомогу шукали саме в неї. Вона була відьмою у восьмому поколінні, хранителькою давньої сили, що передавалася лише жінкам їхнього роду. У дитинстві дівчинці здавалося, що бабуся просто дивна: холодні руки, трави під стелею, старі книги й колода Таро, яку забороняли навіть торкати. Та з роками вона почала помічати речі, які не піддавалися поясненню. Бабуся знала те, чого не могла знати, і завжди дивилася на неї так, ніби чогось чекала. — Чому люди тебе бояться? — спитала вона якось. — Люди бояться того, чого не розуміють, — відповіла бабуся. Дім жив власним життям: підлога скрипіла без кроків, двері самі відчинялися, а вітер приносив запах сирої землі. У кухні висіли зв’язки трав, що відкидали дивні тіні. «У кожної рослини є душа», — казала бабуся. Одної ночі дівчинка почула шепіт. Він ішов із бабусиної кімнати. Там горіли десятки свічок, лежали книги й колода карт, перев’язана червоною стрічкою. «Ніколи не слухай темряву», — сказала бабуся. Вперше вона дозволила зайти до своєї кімнати, але карти показати відмовилася: «Деякі двері краще не відчиняти занадто рано». Після тієї ночі все змінилося. Їй снилися темні ліси й очі в тумані. А потім почалися дивні збіги. Хлопчик, якого вона зненавиділа, зламав руку. Вчителька, якій вона побажала не дивитися на неї, втратила зір. Бабуся лише сказала: «Слова мають силу. Якщо не навчишся контролювати себе, темрява навчиться контролювати тебе». Село почало уникати її. Діти замовкали, дорослі хрестилися. «Людям простіше назвати тебе чудовиськом, ніж зрозуміти», — мовила бабуся. «А я чудовисько?» — «Це залежить від того, що ти обереш». Перед смертю бабуся майже не виходила зі своєї кімнати. Дім став холодним, а щоночі їй снилася тінь без обличчя. Одного разу тінь сказала: «Час настав». У ту ніч бабуся покликала її. На столі лежала колода Таро, стрічка була розв’язана. «Коли почуєш шепіт — не відповідай. Коли побачиш тінь у дзеркалі — не дивись їй в очі. І ніколи не витягуй карту диявола після півночі. Бо деякі речі приходять, коли їх кличуть». Свічки затремтіли, за вікном здійнявся вітер. «Світло дає вибір. Тьма дає силу», — прошепотіла бабуся. «А що обрала ти?» — спитала вона. На обличчі старої вперше з’явився страх. Але відповісти вона вже не встигла.