Розділ 3

Дивовижна магічна книга залишила Селену без слів. Вогонь на багряній шкіряній обкладинці мав неприродній вигляд. Виразно виписана велика літера «С» поступово згасала, залишаючи по собі яскравий червоно-золотистий слід. Щойно подушечка Селениного пальця торкнулася поверхні літери, вона почула шипіння, а за ним відчула легкий біль від опіку, який змусив її відсмикнути руку.

— Не чіпай! Воно ще не готове! — десь знизу долинув тихий невдоволений голос. Він був шиплячим, схожим на звук полум’я, залитого водою.

— Ой! Трясця! Хто тут? — Селена машинально озирнулася, а потім знову подивилася на книгу.

— Кхе! — разом зі звуком кряхтіння з хвостика останньої літери почав вилазити вогонь. Крихітними язичками він чіплявся за шкіру обкладинки, аж поки вогник не вилетів просто в повітря, опинившись на рівні Селениних очей.

— То ти і є... Селена?

— Я? Так, я Селена... — слова злітали з вуст дівчини із затримкою. На її обличчі застиг шокований вираз. — Це... сон? Чи... — вона не могла договорити. Оглянула кімнату, потім літаючий вогник, а тоді й себе. Усе здавалося таким реальним, але водночас неможливим.

— То тобі нічого не розповідали, Селено? Про те, що ти, наприклад, правнучка Моніки?

— Ні, я не знала Моніку. А вона... була відьмою? — Селені не могла не згадатися сусідка.

— Ти справді питаєш, чи Моніка була відьмою? — Він протягнув її ім’я. — Іноді я забуваю, що люди про неї нічого не знають... — Вогник знову закряхтів. — Вона була найвеличнішою, наймогутнішою, найпершою відьмою! Най-най-най...

— Гаразд, гаразд, я зрозуміла! — Селена демонстративно глибоко видихнула. — Але щодо магії загалом... З чого мені почати тебе розпитувати? — Вона засміялася від щирого захвату.

— Спокійно, дитино. Для початку, як люди, так і всі інші істоти вітаються, чи не так? Хіба тебе не вчили манер? Ти б точно поводилася ввічливіше, якби тебе виховувала Моніка.

Слова вогника змусили Селену невдоволено зітхнути. Скільки вже разів він згадував її?

— Мене звати Селена, ти ж знаєш. А як звати тебе, вогнику?

Лише після того, як він знову тихо зашипів, той відповів:

— Я не вогник! Я тисячолітній вогняний дух! Завжди так до мене звертайся — Луїс!

Через його вдачу Селена відчула, що їй одночасно хочеться і всміхнутися, і закотити очі.

— Гаразд, вибачте, тисячолітній вогняний духу Луїсе. Розкажеш мені тепер більше про Моніку?

— Навіть не знаю, дитино. Мені було так добре спати дев’ятнадцять років у гримуарі. Я не підписувався бути твоїм учителем.

— Ну, тоді можна я хоча б прочитаю цю книжку?

— Селено, запам’ятай ось що: ніколи не називай нічого магічного своїми людськими нікчемними назвами. Гримуар — не книжка, а зілля — не сочок. Ти маєш звикати до правильних термінів. Якщо ляпнеш таке між іншими відьмами, легко станеш відлюдницею.

— То це гримуар? Гаразд, знатиму, — сказала Селена з дещо безглуздим виразом обличчя. Звідки вона мала це знати? Вона була б обурена, якби її зараз не цікавило дещо інше.

— Що ти маєш на увазі? Де інші відьми?

Селена знову почула шипіння духа.

— Гаразд, давай тоді все спочатку... Так, у цьому світі колись, дуже давно, існувала магія. Відьми й маги, ельфи й феї, духи й дріади. Почалося все ось як: коли Бог-Творець створював світ, першими з’явилися світло й темрява. Але ви, люди, не знаєте, що він подарував їм також життя. Це були істоти, далекі від людей, але й не близькі до Бога. Із світла народився бог, якого пізніше прозвали Елієм, — богом Сонця. А ще була Селена, яка народилася з темряви й стала богинею Місяця. Інших, циклічних богів, Бог-Творець створив на восьмий день створення світу уже з конкретним наміром — контролювати природу.

— Богиня Селена... — Дівчина затамувала подих.

— Кожен циклічний бог мав право створити ще по одній расі, окрім людей. Кожне створіння вирізнялося по-своєму, кожне було створене з конкретною метою... Окрім духів, але про це пізніше. Отже, богиня Місяця й бог Сонця вважали себе вищими за циклічних богів, тож створили лише по одній істоті. Вони від самого початку змагалися між собою, але створили дуже схожих істот. Можливо, тому, що Селена надихалася Сонцем, а Елій, своєю чергою, — Місяцем. Моніку власноруч зліпила сама богиня Місяця, а зараз у твоїх руках, Селено, і сила першої у світі відьми, і ім’я богині. А імена богів можна отримати лише з благословення.

Луїс зробив тривалу паузу, даючи Селені змогу осмислити щойно почуту історію створення світу.

— Але де всі магічні істоти зараз? — трохи нетерпляче вигукнула Селена, спираючись руками на скрипучий стіл.

— Хороше питання, Селено, — уперше голос Луїса не здався їй шиплячим. — Через те, що богам була дарована настільки велична сила, вони стали розбещеними, егоїстичними й лінивими. Богами вони були лише за назвою, адже явно не могли розумно виконувати своє призначення. Ба більше, їхні гріхи передавалися їхнім творінням. Саме тому відбулася Дайміра — судний для богів день. Тоді, коли Богові набрид хаос, який дедалі більше створювали боги, Селена перетворилася на Місяць, Елій — на Сонце, а циклічні боги стали порами року. Усіх магічних істот було вигнано в простір, відокремлений від світу людей.