Розділ 2

— Мммм... Чорт... - Селена навпомацки потягнулася до телефона. Яскравий екран боляче різонув сонні очі. Скривившись, вона машинально зменшила яскравість.

04:02

Октиця

04.22

Її день народження.

Так, саме він. І чому, чорт забирай, саме сьогодні їй наснився цей спогад?

Все ще лежачи, вона глянула на повідомлення. Можливо, раптом... Просто раптом їй написав хтось о 00:00? Можливо, хтось... Ніхто.

Вона нічого й не відчула. Неважливо, були в неї близькі друзі чи ні. Так не робив ніхто.

Вона скролила стрічку в соцмережах ще трохи, допоки не почула, як прокинулася Іветта й уже щось творила на кухні. У грудях Селени розпливлося тепло, коли вона подумала про маму, яка встала раніше заради неї.

Вона підвелася й протерла очі. Стало прохолодно через те, що в новому домі ще не налагодили опалення. Дівчині захотілося знову закутатися в покривало, але Селена переборола це бажання й встала з ліжка.

Пройшовши коридором, вона почула аромат чогось солодкого, такого знайомого... Як тільки вона зайшла на кухню, її тепло й радісно привітала мама в халаті, з її поспішно зібраним русим волоссям. Вона залишила свіжий, ще сирий млинець на пательні й підійшла до дочки.

— Селено! Ти сьогодні встала так рано? Могла ще повалятися в ліжку... - вона обійняла дочку. - З днем народження, люба! Якби я могла, я б зробила для тебе величезне свято, але...

— Все гаразд. Мені й так не дуже хочеться розводити шуміхи на 15 років. От на 16... - вона посміхнулась і підморгнула. Насправді вона не знала, чи хоче проводити й наступний день народження, ляпнула просто так. - А встала я, бо хочу більше часу провести з тобою. Ти ж скоро втечеш на роботу, чи не так?

— Пробач... Саме сьогодні, як на зло, не можу взяти відгул. Я куплю тобі тортика, коли повернусь з роботи. А зараз... - Іветта раптом потягнулася до мікрохвильової печі. Відчинивши її дверцята, вона дістала торт із млинців із кремом.

На обличчі Селени з'явилася розчулена й радісна посмішка, коли вона слідкувала за тим, як Іветта кладе останній, завершальний млинець на нього, а потім свічки.

Вона постукала кінчиками пальців по столу зі старою скатертиною, гадаючи, яке бажання хоче загадати. Не те щоб вона вірила в подібні забобони, але символічно, заради традиції, щоб мама навела камеру...

Стоп! ЩО?!

— Ну ж бо, Селено! - мама стояла навпроти й зі щасливою посмішкою почала знімати.

— Ну мааам! Я не хочу позоритись! - Селена почервоніла й розсміялася, відвернувшись. Вона знала, яким вийде це відео. З неправильним світлом, на фоні стіни, чи то покусаної, чи то побитої, а може, опалої лише через вік. Поки спляча красуня із синяками під очима, нерозчесаними, неслухняними кучерями буде кривлятись, щоб задути всі свічки. І Господи, допоможи, щоб це відео опинилось потім у Фейсбуці!

— Ніхто не позориться! Ти просто уяви, що її нема.

— Тільки не викладай нікуди... - Селена програла цю битву й задула свічки, загадавши перше, що спало на думку.

"Хочу жити довго!"

Селена провела поглядом Іветту, коли вона відходила все далі вулицею. Руки потягнулися закрити старі іржаві ворота.

Вона повернулася до себе в кімнату й взяла телефон до рук, переглядаючи повідомлення. Їй уже написали бабуся й тітка по татовій лінії. Вона не бачила їх, якщо замислитись, із тогорічного дня народження. Її однокласників тим часом більше хвилювало, чого вона не в школі. Селена лише закотила очі.

Вмившись і чистячи зуби, вона підспівувала пісні Beautiful Things, що грала з телефона. Потім вийшла на терасу з голим бетоном, лавкою, застеленою старими шторами... По спині дівчини пробіг рій мурах.

— Цьому будинку ще треба часу й часу, щоб він наново ожив. А це відчуття, наче тут лише недавно хтось був, але зараз його нема... - вона похитала головою, проганяючи думки.

Насправді це, певне, найкращий ранок дня народження, який був за останні, чи взагалі за всі роки. Ти нікуди не спішиш, не одягаєшся, не переживаєш. Спокійний ранок із чашкою розчинного капучино й тортом із млинців.

Коли Селена набирала шматок на виделку й клала до рота, їй згадалось, як колись мама робила їй млинці із простої води й борошна. А ще раніше, коли бабуся не була хвора, вона робила джем зі смачної кисло-солодкої чорниці.

Точно... Чорниця!

Селена підірвалася з лавиці й побігла вниз сходами з тераси. Вона недалеко відійшла до заднього дворика, де по периметру росли кущі, а навколо ще більше зарослої трави й бур'яну.

— Коли ж вона достигає... Знову б її скуштувати...

— Скуштувати чорницю? Ну, я її не дуже люблю.

Селена різко випросталася, почувши голос десь збоку. Голос був дзвінкий, приємний, але трохи хриплуватий. Коли погляд дівчини спіймав бабусю за невисоким парканом. Вона виглядала вже похилого віку, але мала хороший вигляд, явно маючи ще багато сили доглядати город. Дівчина спочатку зніяковіла на мить. Ну не звикла вона, що до неї так просто говорять незнайомці.

— Добрий день. Так, чорницю. - вона ввічливо кивнула й посміхнулася, хоча це все ще було трохи ніяково.

— А ото ж ви відколи живете там, доцю? Я б вам радила якнайшвидше вшиватись звідси. - бабуся присіла на лавицю зі своєї сторони паркану. - За той дім ну дуже нехороші чутки вже скільки років між нами, сусідами, ходять. Домом відьми між нами його називають.

— То ж які чутки? - Селена не могла не перепитати. Її цікавість давала про себе знати. - Моя мама тільки хвалила це місце. Вона ж тут виросла.

Очі бабусі закруглилися, здивовано зсупивши зморшки на лобі. А потім вираз обличчя взагалі перестав бути таким люб'язним.

— Ех! І як я раніше не помітила... - перервавши розмову, бабуся кинула косий погляд із голови до п'ят на Селену й пішла, залишивши її без будь-яких відповідей.

_______________________________________________________________________________________

— Дім відьми? Невже, за законом жанру, тут живе якийсь привид на горищі? Тут, до речі, справді є горище... Ні. Це ж не має ніякого сенсу. Окрім пилюки й павуків, я там нічого не знайду.