XVIII

Олена прокинулася в уже знайомому місці: десятки картин на стінах, туалетний столик з новими дрібничками, високий розкішний балдахін з важкої коричневої тканини, розшитої золотими пелюстками, над головою. Не виникало сумнівів, що вона знову опинилася в оселі Чорта.

Олена сіла на ліжку й уже хотіла підвестися на ноги, але ось з’явився й сам господар дому. Одягнений у чорну шкіряну куртку, білу сорочку з облямівкою, вузькі штани й високі чоботи, він виплив з-за ажурної фіранки, тримаючи в руках маленький порцеляновий кухлик з вузькою шийкою. Олена зігнула ноги й сперлася на них руками.

— Що відбувається? — стомлено запитала вона.

Чорт з лінивою грацією підійшов до ліжка й присів. Олена несвідомо посунулася.

— Відьмо… — хотів він щось сказати.

— Мене Оленою звуть, — різко перебила вона.

— Я пам’ятаю, — на його губах заграла легка посмішка, — ех, Оленко, Оленко, — Чорт погладив її волосся, але вона тряхнула головою, грубо скинувши його руку.

— Я хочу серйозно поговорити, — тон нечистого став суворішим, — даю тобі останній шанс подумати над своїм майбутнім і прийняти правильне рішення. Відмовся від папороті, і ми просто зараз полетимо на Лису гору. А папороть най вже лишається тому селюку, грець із ним. Петро, люба моя, не вартий того, щоб вдруге віддавати за нього своє життя.

— Невже ти досі не зрозумів, що я вже все вирішила? — зітхнула Олена. — Тобі все одно доведеться відпустити Петра. Тим паче, він не зробив нічого поганого, — тихо додала вона. — Не розумію, чому всі ці події викликають у тебе такий інтерес?

— Бо я дуже не хочу, щоб ти опинилися в пеклі, — втомлено розвів руками Чорт, немов пояснюючи все це дитині.

— То не відправляй. Відповідь проста, — Олена починала втрачати терпіння.

— Хто я такий, щоб ігнорувати накази? Робота є робота.

— Якби ти одразу добре виконав свою роботу, коли перетворював мене, ми б позбавилися таких проблем. Тож не тобі про відповідальність говорити, — голос Олени був сповнений злоби й уїдливості.

— Так, я визнаю, що помилився, але й ти, рибонько, порушуєш усі правила й закони нечистої сили. Не забувай, ти сама хотіла стати Відьмою, — Чорт закипав на очах, він розстібнув верхній ґудзик сорочки й затиснув у кулаці небесно-блакитне простирадло.

— Проте так і не стала! — наче виклик кинула вона, високо здійнявши голову.

— Ти маєш усі сили Відьми й заступництво темних сил. Крім того твоя угода підписана твоєю кров’ю… Хоча, знаєш, мені начхати, — Чорт різко піднявся, акуратно поставив глечик на стіл, підійшов до своєї славнозвісної скрині й почав там ритися; скоро в його руках з’явився складений вчетверо шмат паперу, Чорт розгорнув його, передивився й із задоволеним виглядом простяг Олені. — Ось свідоцтво того, що твоя душа в будь-якому разі належить мені, і щось не бачу приписів про те, що якщо перевтілення відбудеться не на сто відсотків, то договір скасовується.

Олена хотіла взяти папір до рук, але Чорт відсмикнув його, знову склав вчетверо по старих лініях і заховав у внутрішню кишеню куртки.

— А тепер послухай мене, маю до тебе пропозицію, — нечистий знову сів на ліжко, — ти знаєш, що я завжди ставився до тебе трошки краще, ніж до інших відьом, і раніше це б не вплинуло на мою роботу, але чим більше суперечок між нами виникало, тим більше ти починала мені подобатися, і тепер я вже не хочу розлучатися, — він узяв Олену за руку, і дівчина спробувала забрати її, але не вдалося. — Тому я можу відпустити Петра в обмін на те, що ти забереш у Остапа папороть і залишишся тут, зі мною. Будеш Відьмою, як і раніше, а я потурбуюся про те, щоб на цей раз перетворення пройшло без сюрпризів.

— Я не хочу, — Олені нарешті вдалося звільнити руку й відсунутися на самий край ліжка, — я більше не хочу бути Відьмою і тим паче залишатися з тобою. Зовсім скоро Остап буде тут, і тоді тобі доведеться відпустити і мене, і Петра.

— Яка ж ти дурна! — зашипів Чорт. — Цьому ніколи не статися, а ти зараз втрачаєш єдину можливість залишитися живою. Але що поробиш, це твій вибір, — з цими словами він підвівся, узяв глечик і простяг його Олені, — випий.

— Сам пий, — рішуче відмовилася вона.

— Я це передбачав, — він підійшов впритул до Олени, схопив її двома пальцями за щоки й надавив.

Як би вона не пручалася, та мимоволі рот відкрився, і Чорт з професійним спокоєм влив увесь вміст глечика.

Прозоро-зелена рідина з неприємним запахом болота пролилася на світле простирадло й залишила мокрі плями на сорочці. За кілька секунд Олена відчула, як стрімко втрачає силу, і повіки стають такими важкими, що мимоволі закриваються. Руки, якими вона вчепилася в Чорта й намагалася перешкодити йому, зрадницьки опустилися, і на все тіло впала непереборна важкість. Перед заплющеними очима попливли різнокольорові кола, що згодом поступилися суцільній чорноті. Чорт обережно вклав нерухоме тіло Олени на подушки, ласкаво погладив її по щоці двома шорсткими пальцями й вийшов з кімнати.

— Коли прокинешся, ти будеш говорити зовсім по іншому, — з насмішкою пробурмотів він, зупинившись у дверях, — а зараз у мене є трохи часу розібратися з твоїм недокозаком, — за Чортом затріпотіла різко запнута фіранка, і грюкнули важкі вхідні двері.

***