XIV

Коли пан Єжи прокинувся, гаряче полуденне сонце змінило гнів на милість і тепер не пекло нещадно все живе, а ласкаво пестило кожну травинку й мурашку, що поспішала віддатися неромантичним природним інстинктам і втамувати голод. Єжи, схожий на розбурканого після довгого сну, неповоротного жука-оленя, теж виявився зненацька захоплений у полон елементарними потребами. Живіт скрутило міцним, наче сталевий пояс, спазмом, і відбувся гучний землетрус з виверженням вулкану шлункового соку.

Єжи покривився, поклав на живіт руку й зрозумів, що весь його піднесений настрій і бажання хоча б раз у житті прийняти правильне рішення, розчинилися під тиском базових потреб поїсти й попити. Він мав повертатися до села. Все одно вічно переховуватися в лісі від проблем — не вихід. А як тепер Килина без чоловіка? Петро точно не повернеться, та страшна дівчина цього ніколи не допустить. Виходить, вона одна зостанеться? Тепер він, Єжи, має взяти за жінку відповідальність, хочеться йому цього чи ні. Так він думав, повільно йдучи до села вузькою дорогою зі стрімкими поворотами. Він вмовляв себе так думати.

***

Коли за Єжи зачинилися двері, Килина розчаровано відкинула назад косу й присіла на лавку. «Що ж це таке, за сьогодні двоє чоловіків втратила», — подумала вона. Останні кілька днів з Єжи щось відбувалося. Вона це відчувала, але пояснити не могла. Ніби його любов трохи згасла, але він намагався цього не видавати.

Килина пішла до спальні, підняла з маленького столика, застеленого білою мереживною серветкою, люстерко в срібній оправі й почала прискіпливо себе розглядати. Ніби вона не змінилася, така сама миловидна, шкіра така ж біла, зі здоровим рум’янцем, зморшок не з’явилося, очі, правда, дещо почервоніли, та хіба це причина її розлюбити? Килина переклала наперед косу й трепетно погладила її, з обох боків подивилася на маленький носик, зіщулила очі й замилувалася собою. Вона все ще абсолютно й неперевершено гарна.

Килина обережно поклала люстерко на місце й підійшла до старої скрині, що пилилася в кутку. Вона відчинила скриню, розганяючи хмарку пилу, й одночасно думаючи про те, що не завадило б тут поприбиратися, витягла свій найкращий одяг, наймайстернішу сорочку, що вишивала з неймовірною любов’ю, думаючи про весілля з Петром, і найбагатші червоні коралі. З вулиці на секундочку зазирнув життєрадісний спів, розтанув у тиші кімнати, і його шлейф понісся слідом за групкою веселої молоді, що вже починала святкувати Купалу.

Килина неквапно змінила одяг і розплела трохи розпатлану косу. Волосся хвилястою лавиною розсипалося по плечах і загорілося на сонці, наче спіла пшениця. Вона любовно почала розчісувати локони, не намагаючись протистояти спогадам, що настирно лізли в голову. Спогади про те, як її розчісували перед весіллям, і як вона посміхалася, коли всі наречені мають плакати в такий момент. «Завжди досягаєш свого! — сказала  тоді мати. — Але чи станеш від цього щасливою?». На що вона самовпевнено відповіла: «А я вже щаслива, мамо».

Гуркіт у двері перервав стрункий рядок минулого, що невпинно виринав у пам’яті. Килина наче прокинулася від яскравого сновидіння й поспіхом стерла зі щоки одиноку сльозу. Забувши прикрити голову, вона помчала відчиняти двері. На порозі стояв Єжи. Від нього розлітався тонкий, ледве вловимий запах спирту, а в очах щось змінилося, вони стали ніби неживі.

— То ти в шинок ходив? — вдруге за цей день розчарувалася Килина.

— У шинок я просто зазирнув на зворотній дорозі, мені треба сміливості, я трохи заплутався, — пояснив Єжи, намагаючись надати язику твердість, та від алкоголю його акцент  збільшився, і розібрати, що він каже, було важко.

— І де ж ти був? — продовжила допит Килина, відчувши себе в ненависній ролі дружини п’янички, від якої так важко позбавитися.

— У лісі, — коротко відповів Єжи, — та маю вам сказати, що ваша горілка це просто ва-а-ах, — додав він, описуючи руками широке коло, чи то намагаючись показати вибух, чи то ще що.

— Заходь вже, — Килина схопила його за рукав і затягла в хату, легко прикривши двері.

Просто дивовижно, скільки приводів для пліток і сільських лясів вона створила за останню добу. Єжи слухняно зайшов всередину, щоправда, перечепився через поріг і, впевнено пройшовши через всю кімнату, впав на лавку, спершись спиною на стіл.

— Мені треба водички й п’ятнадцять хвилин тиші, — тихо попросив він.

Килина мовчки набрала кухоль води й піднесла його Єжи. Той із вдячністю випив рідину й красномовно протягнув кухлик, показуючи, що не напився. Дивуючись своїй стриманості, Килина принесла воду ще раз, тоді втамувавши спрагу, Єжи приліг на лавку і, підклавши долоні під щоку, наче дитина, заплющив очі. Зітхнувши, Килина відійшла до пічки й почала перебирати всілякі квіти й трави, що сушилися на ній, перетворюючи похмуру вибілену поверхню на барвистий сад. Як і обіцяв, Єжи прокинувся через чверть години. Спочатку він мовчки спозирав зайняту марною роботою жінку, а потім захоплено вимовив:

— Яка ж ти красива!

Килина здивовано обернулася. Єжи різким рухом підвівся в горизонтальне положення й поплескав долонею по вільному місцю поруч. Вона, спершу вагаючись, все ж підійшла й сіла поряд. Єжи взяв трьома пальцями частину її волосся й уважно розтер його між пучками.

— Як золото, — виніс вердикт він і обережно торкнувся його губами.

— Що з тобою? — почервоніла Килина, вона все ще не до кінця звикла, що його увага відрізняється від залицянь сільських хлопців.