Розділ 3

~Знайомство~

Сон, знову той самий сон, я бачила рідний дім, батьків, бабусю, все як на яву. Я хотіла підійти, як  раптом знову обірвалось. 
Я стояла серед поля де було різноманіття трав і ліс, жахливий ліс який мене лякав. 
- Улянкооо...
- Мамо де ви ?
Обернувшись я побачила маму за своєю спиною .
- Мамо, я так сумую. 
- Не ходи до озера
-  Про що ви ?
- Погубиш себе 
- Я не розумію.. 
Вона раптово зникла, немов розчинилась у повітрі, я впала на коліна і розревілась, як колись в дитинстві. 
- Мамо зачекайте...Мені  так лячно залишатись тут самій. 
Але мама більше не з'явилась. Піднявшись на ноги я знову побігла, допоки не натрапила на озеро.

Не ходи до озера ... Що це може означати? Що хотіла сказати  мама?

Я стояла на пагорбі над озером. Хрускіт який лунав від лісу привернув мою увагу, обернувшись не втрималась на ногах. 
Отямившись зрозуміла, що тону, відчула себе безпорядною і страх який мною володів поглинав мене все дужче. Я тону. 

- Уляна.
-О господи! Жива!
- Ми хотіли сходити до кав'ярні. Все гаразд?
-Так, так.
- Слухай Уля, я хотіла сказати, ти цих пару днів дивна. Ти щось приховуєш від мене?
- Та є дещо, дорогою розповім.
Але говорити їй не дуже хотілось, не знала як пояснити все це подрузі. Дивні сни, що лякають і Анджей, хлопець з кав'ярні, що був пов'язаний з кожним її сном.
- То як? Розкажеш?
Важко зітхнувши Уляна взялась розповідати. Розповіла все про тінь, що сновигає між дерев по під вікнами гуртожитку, про ліс з якого з неймовірною швидкістю з'явився Анджей та про останній сон, що так її налякав.
- Тобто ти впала в озеро? А виніс тебе Анджей?
- Так, а на березі чекав його приятель.
- Славик? Такий красень, ти замітила? Тобі повезло ти з ними щей навчаєшся.
- Не до жартів. Я тобі правду кажу, це дуже дивно, ці сни. Щоб не сталося, а зі всім пов'язаний цей Анджей. Я вже починаю ненавидіти його.
- Які дурниці.
Уляні було дуже сумно, що її не розуміє найкраща подруга. Ніхто її не розумів.

А можливо вона права, а це всього лише звичайні сни. Сни які не полишають думок, які мене тривожить та чомусь лякають.
- Дуже гарно, зайдемо сюди?
- Що ?
- Кажу заклад дуже файний. Ходімо.
Олександра була права заклад чудовий. Красивий інтер'єр, чарівна атмосфера та привітні люди. Я була рада вийти з чотирьох стін та відволіктися на щось інше. 
- Який збіг .
- Я дуже тебе прошу сядемо далі від їхнього столика.
- Та чому? Хоч привітаємося.
- Та навіщо ти. Олександро?!
- Привіт. Ви не проти, якщо ми біля вас при.... 
Вона не вспіла до кінця договорити як Славик різко та радісно відказав
- Так сідайте. Уляна і ?
- Олександра.
- Аце Анджей. Славик все посміхався та мило розмовляв з дівчатами, а Анджей щось бурмотів собі під ніс та кидав похмурі погляди на Уляну.

- Десерт дуже смачний дякуюємо, що пригостили нас. Так Уляно?
- Справді смачно. Дякую.
- А ви до гуртожитку? Можливо підемо разом? Анджей живе в маєтку тут за містом, а я не далеко від гуртожитку, тому з радістю проведу вас.
Зацікавлено запитав Славик. Йому сподобався час проведений з дівчатами тому мав намір розтягнути задоволення, що не скажеш про товариша.
- Ми не проти. А навпаки будемо раді з Улянкою ще розвіятись. Можливо Уляна так відволічеться від своїх кошмарів.
- Це чудово. 
Олександра і Славик йшли по переду, юнак розповідав про пригоди та цікаві історії свого життя, про що дівчина слухала із задоволенням та теж мала, що розповісти.

-Кошмари?
-Маєток за містом? Різко відказала дівчина.
- Так. А ти завжди відповідаєш питанням на питання?
- А ти завжди такий похмурий ?
- І все ж таки ? 
- Звичайні кошмари. Навіщо воно тобі ? 
Спідкнувшись Уляна ледве не підвернула собі ногу, але на щастя Анджей утримав її обхвативши за талію.
Коли вони опинились один на проти одного, його немов вдарило струмом.
- Твої очі.
- Дивись під ноги! Буркнув юнак звернувши у перший ліпший провулок.
- Ти куди? 
Але Анджей ніяк не відреагував на питання Славика.
- Ти в порядку? Ви пробачте я піду за ним. Ще зустрінемось.
- Ой Уляно, ну вмієш ти все зіпсувати. 
Дорогою до гуртожитку Олександра не вмовкала ні на мить. Розповідала байки Славика та який він чудовий немой герой романів.
- А ще він розповідав про Анджея, він чомусь мешкає сам. Не знаєш чому?
- Звідки мені знати, нашу розмову перервало моє падіння. Не знаю чи на щастя чи на біду. Не подобається він мені Олександро.
- Ой, ти як завжди.
Махнувши рукой подруга далі продовжувала розповідати про Славика, а коли піднялися в кімнату знову все  від самого  початку розповіла новій сусідці Яніні.
- Ти ж не ображаєшся на мене? 
- Ні Яніно я вже й  забула. Якщо ви не проти я відпочину. 
Дівчата продовжували про щось розмовляти, чи то пліткували про хлопців чи домашнє завдання яке доречі чекало і на Уляну. Тільки її думки були зайняті іншим.

-Куди ти так поспішаєш? Анджею? Ти чуєш мене? А бо дай тобі ! Зупинись і поясни!
- Я відчув щось.
- Про що ти? 
- О боже! Хіба я знаю. Я нічого не розумію Славику. Ці сни вони всі якісь дивні і вона завжди присутня,  спочатку я подумав що це просто сон про не знайому дівчину, а коли я побачив її в кав'ярні все тоді і почалося. 
- Що ти маєш на увазі?
- А те, що казки які нам розповідав мій батько ніби все насправді відбувається зімною.
- Ти ж ніколи в те не вірив.
- Так, але коли її побачив, якесь відчуття дивне, щось притягує до неї, а поли я її сьогодні впіймав мене як током прийняло.
На що Славик у відповідь поплескав товариша по спині і хлопці попрямували до маєтку Анджея.

Чому я про це думаю без кінця, цей Анджей не покидає моїх думок. О господи! Його очі вони ніби на мить стали червоного кольору. Тьху дурниця якась, мені лише потрібно ні про що не думати та добряче виспатись. Поправивши подушку дівчина  ще планувала трішки  полежати та братися за завдання, що дали додому, як раптом за дзвонив телефон.
- Це Славик, хотів вибачитись .
- У мене сьогодні вечір вибачань. Я не ображаюсь.
Не замітила як проговорила більше години по телефону, Славик був повною протилежністю похмурого товариша як Уляна була протилежністю Олександри. 
Їй було легко спілкуватися Славиком тому час так не замітно пролетів. 
- То ми домовились?
- Так , завтра після пар.
- Тоді до зустрічі.
Вгарному настрої після розмови взялася за завдання. Чому їй захотілось виглянуьи у вікно. Під одним з дерев, що були біля гуртожитку стояв Анджей.
- Мати рідна!
- Що ти знову побачила в тому вікні?
- Там Анджей!
Олександру налякали перелякані очі подруги. 
- Заспокойся нема там нікого. І з ким це ти так по телефоні довго розмовляла?
-Славик. Запросив мене на прогулянку завтра після занять.
- І ти погодилась?