Розділ 2

~Дивні сни~

Наступив вечір, вирішивши всі свої справи та завершуючи розбирати речі, що лишились у валізі, дівчата готувалися до сну. Олександра крутилася біля дзеркала розчісуючи своє волосся, воно було темніше за ніч немов вугілля, що залишало по собі полум'я, розкішне волосся чим дівчина любила хизувалися.
- Так цікаво як звати нову сусідку?
Але Уляна нічого не відповіла ніби не чула, що говорила подруга, її погляд був зосереджений в темряву, що вирувала за вікном.
- Уляна? 
Здригнувшись дівчина обернулася на зауваження подруги.
- Так ніби я розмовляю сама з собою. 
- Вибач, я не почула.
- Я кажу, цікаво яка та дівчина, що мають до нас заселити.
Але Уляна ніби і це пропустила мимо себе, щось привертало її увагу за вікном
- Тобі байдуже? Запитала Олександра.. - Яніна звати, так сказала пані Ксеня. 
- Пані Ксеня?
- Комендант гуртожитку. Різко відповіла дівчина.
- Та, що за тим бісовим вікном? Тільки Олександра хотіла підійти, як Уляна підскочила та різко відвернулася від вікна так ніби щось її налякало, збліднівша стояла під стіною зхрестивши руки на грудях. 
- Що з тобою ? Перелякано запитала у подруги Олександра. 
- Нічого, давай лягати .
Але ні на секунду так і не замкнула очі, крутилась в теплому ліжку перевертаюсь то на один бік то на інший. Розуміла, що зранку буде тяжко вставати, але її все не залишали думки. 
- І чому ці думки мене не полишають, червоні вогники, тіні та моторошні звуки. Дурниці якісь, можливо це просто студенти дуркували, але після комендантської години? Так все, спати.
Відчувши спрагу ще підвелася з ліжка попити води, не втримавшись зазирнула у вікно, нічого не помітивши попрямувала до ліжка де дуже швидко поринула в солодкий сон. 
Увісні бачила рідне місто, як бавиться з сусідськими дітьми та як босоніж біжить зеленою галявиною до озера де любила лежати у траві оточена польовими квітами та мріяти про майбутнє. Бачила матір і батька та стареньку бабусю, що вечорами читала їй казки та розповідала різноманітні історії. Раптом все змінилось все зникло, дівчина стояла перед густим темним лісом. Хотіла покликали на допомогу та щось їй не дозволило, неначе щось вкрало її голос. Одна на пустій стежині перелякана Уляна тремтіла так ніби бачила там найстрашнішого хижого звіра, але з темряви так ніхто і не з'явився, тільки було чути голос який закликав її до себе
Улянооо.... Ходи сюдиии...
Бідолашна за тремтіла ще дуще , хотіла розвернутися та бігти та не змогла. Уляноооо....
-Хто ти? Наважившись крикнула дівчина. - Що тобі потрібно від мене?
Як раптом вона помітила тінь, а тоді вогники чи то червоні чи жовті не розуміла, щось рухалось до неї, а дівчина все намагалася зрушити з місця, але немов прикована була. Чим ближче наближалась тінь тим краще було видно, що це не привид і не лісовий звід, Улянооо... Все чіткіше чула вона, ноги більше не тримали її, а серце билося ще швидше, вже думала, що втратить свідомість, як відчула, що хтось її підхопив. Не відразу наважившись відкрити очі відчула на собі подих та сильні руки, що так міцно тримали її.
-Улянааа, моя Уляна. 
Почувши як її назвали моєю дівчина подолавши всі страхи відкрила очі. 
Чи здивована чи зачарована була, дівчина не зрозуміла, бачила перед собою хлопця, що зустріла в кав'ярні коли була там з подругою. Дивлячись в його червоні очі нічого не могла зрозуміти тільки промовила
- Твої очі вони... Як враз дівчину охопив чорний туман та страх від моторошного лісу. Зрозуміла, що може рухатись побігла стрім голов подалі від жаху який пережила. Опинившись на не знайомих вулицях дівчина в натовпі шукала когось знайомого та нікого не могла впізнати, знесилена впала втративши свідомість.
-Уля, Уляно? Страшний сон? Все гаразд?
- Котра година?
- Сьома. Сумно відповіла подрузі.
- Скоро сніданок і вже розпочинаються заняття, тому швиденько підіймайся з ліжка.
 

Крокуючи коридорами Уляна не могла думати ні про що крім кошмару, що їй наснився, а сердита Олександра йшла слідом за подругою кидаючи на бідолашну дратівливі погляди. Насправді не могла довго сердитись на найкращу подругу, у дитинстві коли не могли щось поділити чи дійти до спільного рішення сварились, але швидко все минало і дівчатка продовжували гратися. Те, що Олександра мовчала дратувала її сильно бо ж подруга завжди ділилася думками, мріями та всім, що відбувалася з нею. 
Після сніданку дівчата мали розділитися так як були різні факультети.
- Після другої пари чекатиму тебе тут.
Уляна тільки кивнула головою таким чином давши згоду та попрямувала шукати аудиторію де проходитиме її перше заняття. Вона так довго чекала цього дня, для Уляни це був ніби портал у самостійне життя де вона буде сама ним розпоряджатися. 
За якусь мить дівчина стояла перед дверима, тримтячою рукою ледве відчинила двері та тихенько увійшла . Заняття тільки розпочалось тому дівчина нічого не пропустила. 
- Уляно!! Махала рукою дівчина з натовпу яку не зразу помітила.
- Ходи сюди, тут є де сісти!
Шепотіла тихим голосом не знайома .
- Я Ніна, твоя нова сусідка, трішки запізнилася тому відразу пішла на заняття.
- Дуже приємно Улянка.
- Я й не знала, що одна із моїх нових коліжанок навчатиметься зімною на одному факультеті.
Уляна ніби збиралася щось відповісти як раптом помітила двох юнаків, що були у кав'ярні. 
- Ти добре почуваєшся? Вся зблідла.
- Та...Так. Переляканим голосом відповіла Яніні.
 

З всієї сили намагалася слухати лекцію, але її спроби були марними, як не намагалася, а погляд повертався на теж місце де сидів юнак. Думки дівчини ніби захопили її в полон, все думала про сон та дивні тіні за вікном минулої ночі. Кароокий одногрупник ніби мав якесь чуття, ніби знав, що за ним спостерігають, обернувшись побачив Улянку, їхні погляди зустрілись. Засоромившись дівчина опустила голову та щось про бурмотіла собі під ніс.