2

Так Іван став водієм і помічником у «відьми». Робота була ненормована і доволі виснажлива. Зранку до пізнього вечора вони курсували між постачальниками і сільськими магазинчиками, яких у «бізнес-вумен» Оксани було аж п’ять штук. Нерідко доводилося їздити на закупи не тільки в обласний центр, але навіть за кордон. Вільної хвилинки у обох практично не було.

Зі своєю дружиною чоловік так і не помирився, тож щоб уникати сімейних сварок він зазвичай ночував у Оксани. Так було навіть зручніше. Дома ж в таких випадках говорив що має далекі поїздки. Дружині на це було байдуже, вона лише іронічно хмикнула коли він назвав суму своєї скромної зарплати. Жінка звикла до чималеньких сум які Іван раніше привозив з заробітків і такі копійки викликали у неї лиш здивування та зневагу.

Однак чоловік цим особливо не переймався. Іванові несподівано сподобалась його нова робота. Та й Оксана виявилася зовсім не такою вже нестерпною «відьмою». Звісно вона була темпераментною і імпульсивною жінкою, здатною погарячкувати і навіть добряче облаяти. Однак, водночас, справедливості і чесності хазяйці не бракувало. Вже як шпетила когось то дійсно було за що, а як прискіпувалася – так за справу.

Про особисте життя господині чоловік практично нічого не знав, а випитувати щось вважав некоректним, хоча цікавості йому не бракувало. Все таки вони багато часу проводили разом і Іван не міг не подивуватися твердості характеру і силі волі Оксани. Хоча незабаром чоловік зміг відкрити іншу, незвідану сторону жіночої душі.

Трапилося все це в один лютневий день коли вони застрягли на митному переході з товаром. Черга виникла чималенька й чекати довелося довгенько. Щоб хоч якось скоротати час Іван намагався жартувати й балагурити. Та ні анекдоти ні смішні бувальщини чомусь не веселили Оксану. Вона чомусь була смутна і складалося враження що чимось розстроєна. Здавалося щось неприємне і лихе не дає їй спокою.

– Щось трапилося? – наважився запитати чоловік.

– Нічого такого, – коротко кинула жінка і він відчув як в її голосі забриніла сльоза.

– А якщо чесно – не вгамовувався Іван.

Оксана обернулася до нього і він дійсно побачив що її очі наповнені слізьми. Шмигнувши носом жінка сумно запитала:

– Нащо тобі все це?

Чоловік витягнув носовичка і подаючи його жінці промовив:

– Окрім того що я працюю на тебе, ми ж і ще добрі приятелі, тому давай розповідай все як є.

Оксана важко зітхнула і по деякій паузі заговорила:

– Проблеми в мене Іване. Великі проблеми. Маю чималі клопоти зі здоров’ям. Нирки у мене почали сильно барахлити. На днях повинна лягати в лікарню. Будуть робити складну операцію. Не знаю як все пройде і зараз мені дуже лячно навіть коли починаю думати про це. Боюся, що може піти щось не так і я просто не зможу все витримати. А ще залишаються магазини за якими нікому буде глядіти. Син же кадет і навчається у військовій академії. Чоловік давно вже покинув мене. Близьких родичів чи вірних друзів не маю, тож покластися ні на кого.

Жінка голосно схлипнула і чоловік тільки тепер помітив в її очах переляк і відчай. Такою він її ще ніколи не бачив. Взявши Оксану за руку Іван почав заспокоювати хазяйку:

– Оксано, перестань нервувати. Все буде добре. Операція пройде вдало і ти станеш здоровою. Не помітиш, як промайне небагато часу і ти повернешся з лікарні. А доти, якщо хочеш, я зможу наглядати за магазинами.

Чоловік говорив і говорив. Довго і не доладно. Намагався розрадити жінку, хоч трішки розігнати відчай і смуток, вселити в її душу промінчик надії і віри. Не відразу, та врешті-решт, йому частково вдалося це. Оксана перестала рюмсати, трохи заспокоїлася і навіть ледь помітно посміхнулася йому. А ще подякувала за пропозицію допомоги, і сказала що він єдина людина якій вона чомусь вірить…