IV. Відьма та Чорт

Простуючи площею, інквізитор намагався вловити відголос чужої сили, і дійсно щось ніби пливло в повітрі. Не дуже то й зле, дивне відчуття, дуже відмінне від того, що довелося пізнати на вулицях мертвого міста в Чорноліссі. Тоді рука сама тягнулася до автоматичної гвинтівки зі срібними кулями. Але тут все було по-іншому. У місті дійсно гуляла нечиста сила, але до часу прихована, вона ніби накопичувала силу. 

Коли Григорій зазирнув до невеликої аптеки, там було людно. Черга містян до єдиного віконця рухалася неквапливо, якась тітка все ніяк не могла визначитися з ліками. Хлопець-провізор відірвався від читання рецепту, коли Григорій, проштовхуючись крізь чергу, постукав у віконце.   

— Чи можу я побачити пані Ксенію? Ми домовлялися про зустріч.

Провізор хитнув довгим русявим волоссям та, поправляючи білий халат, посміхнувся. 

— О, то вам пощастило: Ксенія Олександрівна щойно пішла, але повернулася – забула якісь папери. Вам туди, — провізор вказав собі за спину, на внутрішні приміщення. — У власниці там офіс, аптека з'єднується з сусідньою квартирою. 

Тітка, яку перебив Григорій, почала нервово шарудіти якимись рецептами. Тож хлопець, швидко відчинивши скляні дверцята, пропустив інквізитора в аптечні нетрі.           

— Йдіть складом, далі коридором наліво, раз у вас була домовленість про зустріч.

Григорій на секунду зупинився біля провізора й, схилившись до самого його вуха, промовив із крижаною сталлю в голосі:

— Телефонуй до поліції та виводь людей з аптеки. Я інквізитор зі столиці. Найімовірніше, власниця – відьма. 

Сказав і поглянув хлопцеві в очі. Провізор зблід, але Григорій знав – повірив. Коли проходив складом, оминаючи стелажі з ліками, відчув дивне поколювання, ніби десятки невидимих голочок пробіглися вздовж хребта до потилиці. За спиною інквізитора хтось був. Григорій не квапився обертатися, чекаючи на розвиток подій. Гарно поставлений жіночий голос прошепотів у самісіньке вухо – так близько, що інквізитор шкірою відчув чужий гарячий подих.

— Я знала, що хтось із вас приїде після того, як Комір зжер того дурника-слідчого. Але ти сильніший. Бачу, фахівець серйозний. І у Чорноліссі бував. Що ж, пограємося!

Григорій різко озирнувся. За спиною нікого не було. Складське приміщення оповила цілковита тиша. Зникли звуки аптечного залу та гомін черги. Інквізитор зробив кілька обережних кроків, коли крізь ватяне безгоміння почув тонесенький жіночий сміх. Секунди сміх лунав несміливо, але з кожною наступною миттю набирав сили. Здавалося, що все місто має почути цей неприродний, жахливий, чужий регіт, від якого почало закладати вуха. 

Саме в цей момент інквізитор по-справжньому відчув силу відьми. Вона вдарила по ньому, навіть не виходячи на прямий зоровий контакт. Миттєво голову стиснули сталеві кліщі болю, і Григорій побачив те, що дуже скоро відбуватиметься на вулицях та околицях цього міста. Темний дим згарищ тягнеться до затягнутого брудними хмарами неба. Попіл і темна кров на бруківці. Мертві, спотворені тіла людей і тварин. Неясні, ніби розмиті, постаті змінених, диявольська суміш людей та потойбічних потвор. Такі, яким був Комір, і зовсім інші. Нескінченне, темне різноманіття народжених пітьмою створінь. І звичайно ж, чортиця. Тонка, висока фігура. Розірвана біла сукенка майже не приховує білошкіре тіло з чорним татуюванням вен. Волосся, що рудим вогнем падає на оголені плечі. Погляд, зелені очі, які палають первородною пітьмою. Саме поглянувши в ці очі, Григорій з зусиллям скинув з себе заціпеніння мари, що навела на нього чортиця. Швидким рухом інквізитор створив перед собою Соломонову зірку й кинувся вперед. Немає чого чекати. Жалібно хруснув замок, тонкі двері легко відчинилися від удару важкого черевика, й Григорій вбіг у приміщення офісу господарки аптеки. 

Струнка фігура. Діловий сірий костюм, гарне, тонке обличчя. Дійсно руде волосся, затягнене в довгий вогняний хвіст. Зелені очі дивилися на інквізитора без краплі страху, але з легким здивуванням.                

— Ну привіт, панно-відьмо. Погуляла й досить, — Григорій не встиг договорити – зелені очі спалахнули темним вогнем, і чортиця закричала.

Крик перейшов в ультразвук, хвиля гарячого повітря вдарила інквізитора в груди. Віконні шибки не витримали, й по обличчю та рукам мілкими голками прокотилися бризки розбитого скла. Лампи денного світла вибухнули, додаючи подіям ще більшої ефектності. Часу зважати на подряпини та кров, що у декількох місцях виступила на щоці та руках, не було, і Григорій просто втерся, спостерігаючи за чортицею. Припинивши кричати, відьма одним поглядом жбурнула в інквізитора важким принтером, що стояв на столі біля стіни. Григорій ухилився, а чортиця, рвучко скорочуючи дистанцію, з розмаху вдарила, як ножем, довгим уламком блискучого, скривавленого скла. Відводячи удар, інквізитор напружився – зірка засяяла яскравим білим світлом, і Григорій завдав удар у відповідь. Відьма відлетіла до розбитого вікна. Діловий костюм втратив свій блиск. Піднімаючись, вона стисла кулаки, з порізаних рук на підлогу червоними стрічками потекла темна кров. Зелені очі так само палали ненавистю та злістю. 

— Це моє місто, — просичала відьма й додала кілька слів мертвою мовою, — чого вам усім не сидиться в столиці? Не лізьте у наші справи!