Відьмі – Вогню

I. Дощ та Поліцейські

Поїзд зупинявся довго й важко, скрипів своїми старезними нутрощами, і Григорію довелося безглуздо тупцювати на місці. В холодному тамбурі він загортався в плащ, щоб зберегти тепло, та споглядав порожню у своїй непривітності платформу цього забутого всім цивілізованим світом містечка. 

Одинокий пасажир ступив на мокрий від нічного дощу асфальт перону й озирнувся довкола. Поїзд тут не затримувався, провідник мугикнув щось нерозбірливе на прощання й зник у нетрях готового відправитися далі вагона. Лязкіт рухомого складу, що поступово набирав швидкість, рознісся маленькою провінційною зупинкою. Холодний дощ, щедро поливаючи колії, зустрічав єдиного вранішнього гостя. Мокнути не хотілося, тож Григорій, міцно стискаючи ручку портфеля з паперами однією рукою та притримуючи капелюх іншою, важко побіг, оминаючи калюжі, до бруднуватої споруди залізничної станції.

Містечко невелике: від залізниці, що проходить околицею, до центру можна було б дійти пішки, але дощ вирішив все за нього. Григорій розмістився сам-один у невеликому залі очікування й утретє взявся до робочих матеріалів, яких назбиралося на тонку канцелярську теку. Перший раз був ще у столиці. Тоді Григорій навіть не знав, чи стане це його справою. Вдруге документи він вивчав упродовж кількох годин у поїзді. І ось тепер жовтуватий папір з машинописним текстом знову, ніби сам собою, стрибнув йому до рук.

Цю сірувату теку, з брудними зав'язками, два дні тому віддав йому головний. Вона містила первинний запит, що надійшов до їхнього столичного відділку близько місяця тому. Його взяв собі Аркадій, колега-суміжник. За три дні після цього він виїхав, щоб все з’ясувати на місці. Працював близько двох тижнів. За цей час відіслав кілька рапортів, дуже вільної форми викладу. Але підмоги чи порятунку у них не просив. Відіслав і зник, ніби у холодному дощі розчинився. На зв'язок не виходив. Місцеві поліцаї, як жартома називав усіх провінціалів головний, поїхали до нього в готель. Аркадія на місці не було. Працівниця рецепції – літня пані – розповіла, що вже зо два дні пожилець не з'являвся. У номері знайшли кілька чернеток, розмальованих безглуздими символами, чортенятами й чомусь літаками – було таке відчуття, що господар говорив телефоном, паралельно розписуючи ручку. Ще в тимчасовому житлі виявили якийсь дріб'язок на кшталт цигарок, зубної щітки та дорожньої сумки зі змінною білизною. Робочий записник та табельну зброю не знайшли. Колега зник майже безслідно.

Григорій прочитав дивні й нетипові рапорти, і пульс по-професійному підвищився. Так вже бувало в його практиці, коли ніби звичайна сукупність подій приховувала за собою щось набагато більше. Крізь не зовсім адекватні рядки рапорту на поліцейського-інквізитора першого ступеня Григорія Ковальського кинуло короткий погляд і стрімко сховалося за буденністю літер щось темне, можливо, – сама чортиця, дочка демонів.    

Столичний інквізитор коротко глянув на годинник і сховав аркуші до портфеля. Пів на сьому. Гарний час, щоб братися до роботи. Григорій озирнувся – маленька зала в цю вранішню дощову пору була порожньою. За напівкруглим віконцем мирно дрімала касирка. Жінка бачила сни, коли єдиний візитер увійшов, і не прокидалася весь час, поки Григорій читав дивні, ніби закодовані, дописи колеги.

Напіввідкриті двері вокзального нужника підходили якнайкраще. За кілька хвилин через них до зали ввалився невисокий, зсутулений чолов'яга в зім’ятому плащі, з забрудненими чимось білим штанами й у капелюсі, що криво сидів на макітрі. Портфель, теж вимащений у щось біле, він притиснув до грудей. Короткозоро мружачи очі, візитер наблизився до віконця касирки, голосно прокашлявся та постукав у скло з написом “Квитки цілодобово”.

— Мамашо, гей-но, мамашо! — промовив хрипло чолов'яга, в якому вже годі було впізнати підтягнутого та охайного Григорія.

Від стуку та різкого звуку голосу касирка очманіло розплющила очі й з подивом витріщилася на дивного чоловіка, що не переставав постукувати по склу нервовими тремтливими пальцями.

— Мамашо, з поїзда я, дві години поспав тут у тебе, — чоловік кивнув у бік крісел зали очікування. — Тепер прокинувся, до міста треба, але зле мені, можу не дійти, здоров'я б поправити. Де тут у вас можна купити, з самого ранку?

Касирка все ще дивилася на дивного пасажира, потрохи приходячи до тями від сну. Помалу починала розуміти, що саме від неї хочуть. Спочатку вона думала послати, по-залізничному жорстко, цього брудного та явно питущого дивака, але потім їй стало шкода його. Зім'ятий одяг, має явні ознаки вчорашнього алкоголю на обличчі, чогось приїхав в наше містечко, тепер йому ще й погано. До того ж цей погляд, як у побитої життям собаки.

— За рогом, вийдеш, лишень не до колій, то йди наліво. Якщо грошики є, підлікуєшся, з сьомої якраз Стефа відкриває.

Чолов'яга облишив стукати, посміхнувся, погляд його вмить став щасливим. Задкуючи він пішов до дверей, а касирка знов заплющила очі. “От же, буває контингент”, – майнула в неї думка. Жінка не бачила, як Григорій, розправляючи плечі та обтрушуючи портфеля, виходить під сіре, дощове небо.

Перші одноповерхові будинки міста виднілися не так далеко, за невисокими деревами, але Григорію туди ще не було потрібно. Касирка не збрехала – за рогом будівлі дійсно притулився невеликий, поки зачинений кіоск, біля якого вже скупчилося декілька пошарпаного вигляду чоловіків. Явно робітники єдиного в місті цегельного заводу, що працює, зрозумів Григорій, знову набуваючи вигляду чоловічка, який відстав від поїзда. Підійшовши до черги, він легко завів розмову й за п'ять хвилин вже вдавав, що вливає в себе гидке пійло. Розмова пливла, й за деякий час він знав усе, що йому було потрібно. Перший рапорт Аркадія наполовину підтвердився. В місті торгували “лівим” алкоголем – це була ще не його парафія. А ось продаж магічно підсиленого зілля та наркотиків уже перебував у юрисдикції його відомства. Працівникам з Цегельки, як вони самі називали свій завод, нічого було приховувати. Тут всі все знали. Григорій “знав” Стефу – товсту тітку за прилавком вокзальної розливайки, – тому легко зійшов за свого. Торгували різним, одне із зіллів, придбане тут же, він навіть нюхнув, але пити не наважився. А чоловікам із заводу було все по цимбалах. Вони набирали свою ранкову дозу, знаючи, що про всю ліву торгівлю відомо місцевим поліцейським, все організовано за їхньою участю. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше