Ляльковод

Важкі, різьблені двері головного корпусу університету відчинилися з такою силою, що ледь не злетіли з масивних латунних петель. З напівтемряви холу під сіре, вогке небо вилетів Артур Стерлінг.
​Від його ранкової, ідеально вивіреної академічної холоднокровності не залишилося й сліду. Його обличчя, зазвичай бліде і непроникне, зараз пішло червоними плямами неконтрольованої люті. Дороге кашемірове пальто було розстебнуте, краватка збилася набік.
​Слідом за ним, ледь не перечіпаючись через власні ноги, дріботів його особистий помічник — худий, блідий юнак на ім'я Еліас. Він судорожно намагався розкрити над деканом велику чорну парасольку, одночасно притискаючи до грудей планшет, але Стерлінг грубо відштовхнув його руку.
​— Забери цю чортівню, Еліасе! — гаркнув декан, і його голос, позбавлений звичної витонченості, пролунав як гавкіт скаженого пса.
​Стерлінг ішов швидким, жорстким кроком, розтинаючи натовп студентів. Ті, хто опинявся на його шляху, інстинктивно відсахувалися, відчуваючи майже фізичну хвилю агресії, що виходила від цієї людини.
​Декан притискав до вуха телефон. Він не говорив — він сичав у трубку з такою злістю, що здавалося, пластик зараз розплавиться в його руці.
​— Якого біса ви мені розповідаєте про якісь дзеркальні сервери?! — кричав він, не звертаючи уваги на перехожих. — Ви — найкращий відділ кібербезпеки в цьому гнилому місті! Я плачу вам мільйони не за те, щоб ви читали мені лекції з програмування! Я плачу вам за те, щоб моє ім'я, мої справи і мій бізнес залишалися в тіні!
​На іншому кінці дроту головний айтішник його синдикату, очевидно, намагався виправдатися, що вірусний скрипт блокує адмін-панелі новинних сайтів.
​Стерлінг різко зупинився посеред парковки, змусивши Еліаса ледь не врізатися йому в спину.
​— Видалити це! — голос декана зірвався на хрип. — Видаліть це негайно! Ця стаття висить на перших шпальтах уже п'ятнадцять хвилин! Її репостять тисячі разів! Кожна секунда зволікання коштує мені репутації, а вам — ваших життів. Ви мене зрозуміли?! Якщо за десять хвилин цей текст не зникне, я накажу замурувати вас у тому самому підвалі, де стоять ваші сервери!
​Він скинув виклик, ледь не розчавивши екран пальцем. Його груди важко здіймалися.
​Трохи віддалік, у VIP-зоні паркінгу, вже чекав чорний, броньований позашляховик. Водій, побачивши стан боса, блискавично вискочив назовні і відчинив задні дверцята. Стерлінг пірнув у розкішний шкіряний салон, Еліас застрибнув з іншого боку, зачинивши двері і відрізаючи їх від шуму вулиці.
​— В «Корп-Тауер». Негайно. Гони так, ніби за нами женеться сам диявол, — кинув Стерлінг водієві.
​Важка машина м'яко зірвалася з місця, залишаючи територію університету.
​У салоні панувала задушлива тиша. Стерлінг нервово потер перенісся, намагаючись вгамувати пульс, який бив у голову молотом. Він був Босом. Він був людиною, яка роками смикала за нитки прокурорів, суддів і політиків. Його схема з «Едемом» працювала як ідеальний швейцарський годинник. Ніхто не ставив зайвих питань. Ніхто не наважувався копнути глибше.
​Аж до сьогодні.
​— Еліасе, — звернувся він до помічника. Голос Стерлінга став тихішим, але від цього ще більш моторошним.
​— Т-так, містере Стерлінг? — юнак здригнувся, відриваючи погляд від свого планшета.
​— Хто? — декан повернув до нього обличчя, його очі були холодними, як два шматки льоду. — Хто міг володіти цією інформацією? Подумай, своєю нікчемною головою. Стаття згадує «Світлий шлях». Вона згадує Корвіна і Вейна. Вона знає про транзакції благодійних фондів. Це не просто журналістське розслідування. Це витік із самісінького ядра нашої системи.
​Еліас нервово ковтнув, перебираючи пальцями край свого піджака.
​— Містере Стерлінг... Корвін мертвий. Вейн також мертвий. Їхні документи... ми ж забрали все. Поліція зачистила обидва будинки, — почав белькотіти помічник. — Можливо, хтось із фінансового відділу «Едему»? Або хтось із кур'єрів вирішив нас шантажувати?
​— Кур'єри не знають прізвищ! — гаркнув Стерлінг, б'ючи кулаком по шкіряному підлокітнику. — А фінансисти занадто бояться за свої сім'ї, щоб писати такі пасквілі в пресу. Ні... тут щось інше. Хтось навмисно зводить зі мною рахунки. Хтось, хто має доступ не лише до документів, а й до високих технологій, щоб так зухвало зламати три найбільші медіахолдинги одночасно.
​Декан відвернувся до тонованого вікна. За склом миготіли сірі вулиці міста. Його параноя, яка завжди була його найкращим інструментом виживання, зараз працювала на повну потужність.
​Раптом у його голові промайнула іскра. Згадка про ранкову розмову з міністром Броуді.
​Студент, якого неможливо знайти в базах даних. Привид. Хакер, який голіруч розкидав п'ятьох здорових хлопців.
​— Нейтон Тейлс, — ледь чутно прошепотів Стерлінг.
​Еліас непорозуміло кліпнув.
— Що, сер? Той хлопець, якого ви сьогодні відрахували? До чого тут він?
​Стерлінг не відповів. Його мозок працював на шалених обертах, зіставляючи факти. Дочка Корвіна втекла після смерті батька і з'явилася на парковці разом із цим відлюдником. Тейлс — цифровий привид. Стаття написана від імені когось, хто знав Корвіна, але ненавидить його. Злам серверів — робота генія.
​Пазл зійшовся в одну ідеальну, криваву картину.
​— Зателефонуй начальнику служби безпеки «Корп-Тауер», — наказав Стерлінг крижаним тоном. Його паніка минула, поступившись місцем холоднокровній жадобі вбивства. — Скажи йому, щоб підняв усіх наших людей. Мені потрібен цей студент, Нейтон Тейлс. І мені потрібне дівчисько Корвіна. Живими чи мертвими — мені байдуже. Але якщо до кінця дня вони не будуть лежати переді мною на підлозі, я почну згодовувати своїх людей собакам.
​Позашляховик різко повернув на центральний проспект, наближаючись до скляної вежі «Корп-Тауер», де вже розгорталася справжня війна за виживання синдикату.
 

Швидкісний ліфт із затемненого скла та сталі безшумно підносив Артура Стерлінга на найвищий, сотий поверх хмарочоса «Корп-Тауер». З кожним поверхом лють декана випаровувалася, поступаючись місцем липкому, холодному страху. Для всього міста, для студентів, для міністрів на кшталт Броуді — Стерлінг був божеством, тіньовим ляльководом. Але тут, у цьому ліфті, він відчував себе лише дрібним клерком, якого викликали на килим.
​Ліфт м'яко зупинився. Двері роз'їхалися, відкриваючи вхід до величезного пентхауса, що займав увесь поверх. Тут не було кричущої розкоші — лише абсолютний, лякаючий мінімалізм. Чорна матова підлога, бетонні стіни та суцільні панорамні вікна, за якими розстелялося сіре, затягнуте туманом місто.
​Посередині цього порожнього простору стояв один-єдиний стіл із цілісного шматка чорного мармуру. За ним, повернувшись спиною до входу і дивлячись на місто крізь скло, сидів у високому кріслі чоловік. Його обличчя не було видно, лише ідеально скроєний темний костюм і сивий дим від дорогої сигари, що повільно танув у повітрі.
​Це і був справжній Бос. Людина без імені, без офіційної біографії, але з владою, здатною стирати міста з лиця землі.
​Стерлінг зробив кілька кроків уперед. Його туфлі не видали жодного звуку на товстому килимі. Він зупинився за п'ять метрів від столу і нервово проковтнув клубок у горлі.
​— Статтю вже блокують, — почав Стерлінг, його голос звучав трохи хрипко, позбавлений звичної академічної величі. Він намагався тримати спину прямо. — Мої найкращі фахівці локалізували скрипт. Ми перекриваємо трафік, скуповуємо лояльність редакторів... За кілька годин це назвуть дешевим фейком, кібератакою якихось підлітків-анархістів.
​Крісло повільно розвернулося. Чоловік поклав сигару в масивну кришталеву попільничку. Його погляд — важкий, мертвий і абсолютно спокійний — вп'явся в Стерлінга, змушуючи того інстинктивно опустити очі.
​— Мене не хвилює стаття, Артуре, — голос Боса був тихим, глибоким і не віщував нічого доброго. У ньому не було гніву, лише втома від чужої некомпетентності. — Стаття — це симптом. Мене хвилює хвороба. Мене хвилює те, що хтось проник у нашу систему настільки глибоко, що зміг витягнути імена Вейна і Корвіна, пов'язати їх зі «Світлим шляхом» і вдарити по нас у найвразливіший момент.
​— Я знайду їх! — поспішно випалив декан, роблячи ще один крок уперед. — Це донька прокурора. Дженін Корвін. І мій колишній студент, який виявився геніальним хакером. Вони діють удвох. Дайте мені добу, і мої люди принесуть їхні голови...
​— Артуре, — м'яко, але владно перебив його Бос, піднявши руку. — Ти панікуєш. А коли ти панікуєш, ти робиш помилки. Як ти зробив помилку, дозволивши Корвіну повірити, що він може нас шантажувати. І як ти зробив помилку, дозволивши комусь іншому дістатися до нього першим.
​Стерлінг зблід.
​— Хтось вбив його до нас, і ми навіть не знаємо хто! — голос Стерлінга зірвався на відчайдушний захист. Він поклав руки на мармуровий стіл, схилившись уперед. — Ми планували прибрати Корвіна тихо, але хтось випередив наших людей! Цей точний укол, ця записка... Хтось знав про нього і про його роль. Все, що нам залишалося — це відправити туди групу зачистки, розгромити кабінет, щоб імітувати пограбування, і вивезти всі компрометуючі документи, поки не приїхали копи.
​— За сім років це твоя перша криза, Артуре, але вона може коштувати нам усього, — Бос повільно відкинувся на спинку крісла. — Ти збудував цю імперію тиші для «Едему», ти забезпечував безперебійний потік товару. Але зараз ця тиша порушена. Ти допустив, щоб невідомий гравець усунув нашого ключового прокурора, а потім ви допустили витік інформації, який призвів до цієї статті.
​Бос знову взяв сигару, зробив глибоку затяжку і випустив тонку цівку диму просто в обличчя своєму підлеглому.
​— Як ти сказав прізвище цього студента-хакера, який допомагає дівчині? Тейлс?
​Стерлінг здивовано кліпнув.
— Так. Нейтон Тейлс.
​Чоловік тихо, сухо засміявся. Це був моторошний звук у порожньому кабінеті.
​— Яблуко від яблуні, Артуре. Як іронічно, що система, яку ми будували, дала збій саме через цей родовід, — Бос підійшов до панорамного вікна. — Сім років тому був один детектив. Занадто чесний, занадто впертий. Його прізвище теж було Тейлс. Він працював у відділі у справах неповнолітніх.
​Стерлінг завмер. Він прийшов у синдикат пізніше і не знав усіх деталей раннього етапу становлення «Едему».
​— Він підібрався надто близько, — продовжував Бос, дивлячись на місто внизу. — Він знайшов невідповідності у звітах притулків. Він вийшов на фонд і навіть отримав номери кількох наших фургонів. Він відмовився від хабаря. Тоді мені довелося втрутитися особисто.
​Чоловік повернувся до Стерлінга, і в його очах майнула абсолютна жорстокість.
​— Ми організували йому та його дружині автокатастрофу. Справу закрили як нещасний випадок. Але в нього залишився син-підліток. Ніхто не вважав хлопця загрозою. А виявилося, що ми залишили за собою міну сповільненої дії, яка вибухнула прямо в моєму місті через сім років. Це він, Артуре. Це він убив Корвіна. Месник, який готувався до цієї війни все своє життя.
​Стерлінг стояв блідий як стіна. Хлопець, якого він відрахував кілька днів тому, був професійним убивцею і геніальним хакером в одній особі.
​— Що ми будемо робити? — хрипко запитав декан.
​Бос повернувся до столу і сперся на нього двома руками.
​— У нас є три шляхи дій, і ми запустимо їх одночасно, — промовив він. — Варіант перший: інформаційна блокада. Ти виділяєш десять мільйонів із резервного фонду. Заливаєте їх у піар-агентства. Нехай створять сотні фейкових вкидів — перекрийте цю статтю білим шумом.
​— Варіант другий, — продовжив Бос. — «Едем». Ми не знаємо, що цей Тейлс знайшов у Вейна, перш ніж ми його ліквідували. Ми починаємо екстрену евакуацію «особливих» пацієнтів та цінних об'єктів на наші закордонні бази. Підземний комплекс законсервувати. Документи — спалити.
​— А як же Тейлс і дівчисько? — спитав декан.
​— А це варіант третій. І це твоя особиста зона відповідальності, Артуре. Тейлс розумний. Він сидить у тіні. Але дівчина... вона — донька прокурора, її обличчя знає кожна камера в місті. Підніми всі міські системи відеоспостереження, задій розпізнавання облич, підключи всю куплену поліцію. Знайди дівчину. А вона приведе нас до нього.
​Бос поклав руку на плече Стерлінга. Цей дотик обпікав.
​— Я даю тобі двадцять чотири години, Артуре. Принеси мені Тейлса і доньку Корвіна. Якщо ти провалиш і це завдання... тобі доведеться випити дуже багато віскі і прийняти ті самі пігулки, що й Маркус Вейн. Ми зрозуміли одне одного?
​— Так, сер. Абсолютно, — прошепотів Стерлінг.
​Він розвернувся і майже бігом кинувся до ліфта, розуміючи, що його власне життя щойно поставили на таймер зворотного відліку.