РОЗДІЛ 17.

Ранок почався з тиші.

Дана прокинулась раніше за Артема. Кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю. Згадувала вчорашній вечір – тепло каміна, його пальці у її волоссі, поцілунок, від згадки про який все стиснулось в тілі.

Разом із тим прийшов і сором.

Вона відчула, як щоки спалахнули.

Що я роблю?

Коли Артем прокинувся, вона вже сиділа на кухні з чашкою гіркої кави.

Він одразу помітив, що вона не дивиться йому в очі і занадто коротко відповідає. Артем розумів, що така поведінка результат вчорашнього поцілунку. Він не хотів тиснути на Дану розмовами і вирішив дати їй трохи часу на роздуми. Вона мала тепер визначитись чи той вечір це результат грайливого настрою від вина, чи перша сходинка до чогось більшого. Артем дуже її хотів, але знаючи її історію, вирішив дати простір, щоб усе було так як того хоче вона. Він же буде поряд, не залежно від того яке рішення вона прийме.

— Піду порибачу. — коротко сказав він і залишив Дану наодинці з її думками.

На вулиці було холодно. Річка виглядала як сталь. Артем закинув вудку хоча й розумів, що риба не буде клювати. Він простояв так годину, дивлячись на холодну і нерухому воду. Він боявся зараз тільки одного, щоб в серці Дани не з'явилась ще одна тріщина. В голові почали снувати сумніви, що залишити її одну було поганою ідеєю. Артем вирішив бути поруч і більше ніколи її не залишати.

Хай думає свої думки в моїй присутності.

День минув дивно відсторонено. Вони то перетинались поглядами, то швидко відводили очі. Говорили лише про побутове, хоча кожен хотів поговорити про те що відчуває.

І саме тоді, коли ця тиша стала вже занадто густою, двері різко відчинились.

Дана аж здригнулась.

В будинок швидким кроком зайшов Андрій. За ним четверо незнайомих Дані чоловіків. Артем миттєво підвівся.

— Що сталось?

— Будемо вирішувати питання з розлученням. І то дуже швидко. — поспішно відповів Андрій.

Він підійшов до Дани і поклав їй в руку маленьку чорну флешку.

— Твоє розлучення буде тепер залежати від цього. Ну і від того як впевнено ти зіграєш свою роль.

Вона розгублено подивилась на нього.

— Історія така: коли ти тікала від Гліба, ти скопіювала файли з його ноутбука, бо знаєш якими брудними справами він займається.

Дана повільно кивнула.

— На флешці його чорна документація. Гліб уже знає про флешку. І він дуже злий.

У грудях Дани похололо.

— Інформація настільки важлива, що він готовий обміняти флешку на підписані документи про розлучення. — спокійно завершив Андрій. — Зараз він приїде.

Дані стало зле. Її світ на секунду захитався. Вона відчула як холод піднімається від ніг угору, стискає горло. Пальці нервово стискали флешку.

І раптом тепла рука накрила її долоню.

— Все буде добре. У Андрія все продумано. — тихо сказав Артем дивлячись Дані просто в очі. — На випадок чогось непередбачуваного тут наші люди. Та й я ніколи не дам тебе образити.

Дана повільно вдихнула і кивнула у відповідь. Артем спокійно та впевнено їй посміхнувся.

Її страх нікуди не зник, але поряд з ним вона відчувала себе в безпеці.

Через десять хвилин під'їхало авто.

Двері будинка відчинились спокійно – першим зайшов Арсен. Його погляд швидко оцінив обстановку. За ним зайшов Гліб. Його люди залишились на вулиці.

У будинку стало холодніше, хоча камін усе ще горів.

— Я навіть не здивований. — перше що він сказав дивлячись на Дану — Ти завжди була самозакоханою і не цінувала того, що для тебе роблять. Бачу вже навіть заміну мені знайшла.

Дана стиснула флешку в руці так сильно, що побіліли пальці.

— Давайте перейдемо до справи. — холодно обірвав Гліба Артем.

Гліб повільно перевів погляд на нього. В його очах з'явилось щось темне.

— Ти так само розчаруєшся в ній як і я. Вона нікудишня дружина і нікудишня мати.

Ці слова вдарили по Дані з такою силою, що вона аж здригнулась.

Артем зробив крок уперед. Ніби закрив її собою.

— Я сам можу зробити висновки. Тай ти прийшов сюди не для того, щоб розповідати мені хто який. — спокійно сказав він — Тож просто постав підпис і їдь звідси.

— Де флешка?

Дана підняла руку.

Андрій мовчки поклав перед Глібом документи.

Гліб швидко переглянув папери, кілька секунд зважував щось, потім поставив підпис. Один. Другий. Третій.

Поклав ручку.

Простягнув руку за флешкою.

Дана зробила крок, ніби збираючись віддати її.

І раптом – різкий рух.