РОЗДІЛ 16.

Вони жили так ніби в світі існували лише вони і цей будинок. Артем працював з ноутбука та телефона. Дана читала книги чи просто відпочивала перед каміном. Готували часом разом, дивились фільми, гуляли, жартували, довго розмовляли, інколи на серйозні теми, інколи розповідаючи безглузді історії з дитинства. Часом просто мовчали.

Наприкінці тижня поїхали до міста. У лікарні зробили знімки, а після зняли фіксатор з ноги.

— Обережність ще потрібна, але можна повертатись до нормального життя. — сказав лікар.

В хорошому настрої вони повернулись в будинок у горах, що тимчасово став їхнім домом. Настрій в обох був піднесеним. Після вечері перемістились як завжди на диван зі стаканами вина.

Світла не вмикали. Лише вогонь у каміні відкидав золоті відблиски на стіни. Розмова текла легко.

Дана сміялась над розповіддю Артема. Щиро та невимушено. Кілька пасм волосся впали їй на обличчя. Артем простягнув руку і обережно відкинув їх у бік, провів пальцями по її щоці.

Її серце раптом забилось швидше. Вино приємно зігрівало зсередини. Від його дотику зовсім інше тепло розлилось по тілу.

Вона дивилась на нього – на м'яке світло в його очах, на серйозність, яка раптом оповила його обличчя.

І потягнулась першою.

Їхні губи зустрілись обережно, ніби перевіряючи чи можна перетнути цю межу. Потім – впевненіше. Жар розливався тілом. Хвилею від грудей до кінчиків пальців.

Його рука лягла їй на спину, притягуючи ближче.

Світ звузився до цього єдиного моменту.

Коли вона відхилилась, її очі блищали.

— Мені дуже хочеться продовження…

Артем усміхнувся.

— Мені теж хочеться продовження. — напружено та трохи хрипло сказав він. — Дуже.

Він повільно провів пальцями по її руці.

— Але я не можу дозволити собі скористатись тим, що ти випила три стакани вина і захмеліла.

Вона тихо засміялась.

— Я не настільки…

— Можливо,  — перебив він м'яко. — Але я хочу, щоб ти була абсолютно впевнена в кожному своєму рішенні. І щоб пам'ятала кожну секунду яку ми проведемо разом.

Його голос був теплим, але твердим.

— Я з радістю продовжу це — додав він нахиляючись ближче. — Коли з твоєї голови вивітриться вино.

В цю мить вона відчула до нього ще більшу повагу, ніж раніше. Дана вмостилась в його обіймах, поклавши голову йому на груди. Його серце билось рівно та спокійно. Артем розумів, що не зважаючи на все своє бажання прийняв правильне рішення.

Дана закривши очі не розуміла, від чого більше паморочиться голова – від вина чи від того, що вона в його руках.

Вогонь у каміні тихо потріскував, ніч огорнула будинок. Вони сиділи так довго – мовчки, притиснувшись одне до одного. Жоден не хотів нічого прискорювати. Обоє розуміли – їхній час тільки починається.