РОЗДІЛ 15.

Дана солодко потягнулась в ліжку і глибоко вдихнула. Вона повільно відкрила очі. Присіла на ліжку. Здивовано обвела поглядом кімнату.

Коли вона тільки прокинулась, їй здалось що вона в іншому місці та в іншому часі. Її наповнювала дивна легкість, що суперечила тій реальності в якій вона звикла жити.

Провівши по постілі поряд із собою вона відчула – простирадла ще зберігали його тепло. Дана повернулась і впала обличчям в подушку. Його аромат. Вона посміхнулась. Обійняла подушку і спокійно продовжила лежати так.

Вперше за довгий час, в голові не було думок. Лише тиша, подарована ним.

Невже це можливо. Зцілити одними обіймами?

На першому поверсі відчинились вхідні двері. За їхнім скрипом послідував шум голосів.

Дана відкинула ковдру і повільно вийшла до сходів. Самостійно спускатись не наважилась. Стояла та спостерігала за трьома чоловіками. Вони сиділи за столом, пили каву та розмовляли.

Вона спостерігала зі свого місця за Артемом. Дивне хвилювання наповнювало її тіло. Серце стукотіло. Вона розвернулась та повернулась до кімнати. Зупинилась перед дзеркалом.

Криточно оцінивши себе вона закрила очі. Важко зітхнула і знову глянула на себе. Поправила одяг та волосся.

Вийшла на сходи і кашлянула, щоб привернути увагу чоловіків. Всі троє підняли свої погляди на неї. Але їй був важливий лише один.

На обличчі Артема зʼявилась посмішка. Він побачив, що вона чекала його щоб спуститись. Така красива. Лиш секунду насолодившись образом Дани він підвівся і пішов до неї.

—Доброго ранку, Богине.

Вона навіть не заперечила. Тільки всміхнулась коли він взяв її на руки.

—Доброго ранку.

Стіл уже був накритий. Артем відсунув для неї стілець.

— Доброго ранку. — усміхнувся Андрій

— Нарешті познайомимось нормально — додав Арсен, простягаючи їй руку.

За сніданком вони говорили про те що машина вже готова, що можна вже їхати до Львова. Поки чоловіки говорили, вона  - мовчала.

Коли посуд спорожнів і був вимитий, а Арсен та Андрій вийшли на двір,  Артем нарешті запитав:

— Що сталось? Ти така мовчазна…

Сльози з'явились так швидко, що вона сама не встигла зрозуміти. Артем одразу зробив крок до неї, але Дана виставила руку вперед.

— Не треба… — прошепотіла — Їдьте. Ти їдь з братами. Я … я залишусь.

— Дано я буду поруч.

— Мені не потрібен ти поруч! — додала вона різко, від холоду її слів аж самій стало боляче. — Я просто не можу повернутись.

Він кивнув.

І вийшов.

Двері за ним глухо зачинились.

Дана похитнулась. Сперлась рукою на поручень, повільно опустилась на сходи.

Десь ззовні завелась машина. Звук ставав тихішим, поки не зник.

Минуло кілька хвилин. І раптом – звук відчинених дверей. Вона підняла голову. У проході стояв Артем. Він упевнено зробив крок у дім і зачинив за собою двері.

У Дани перехопило подих.

 Попри фіксатор на нозі, вона підхопилась. Зробила кілька кроків і раптово обійняла його.

Від не очікування, Артем завмер. Його руки на секунду зависли в повітрі, а потім повільно опустились їй на спину. Вона притулилась лобом до його грудей. Він провів рукою по її волоссю і поцілував у маківку.

— Дякую, що не послухав мене і залишився.

— Хтось має бути поряд. — жартома сказав Артем — Хто знає, в яку халепу ти потрапиш.

Дана не відповіла. Він відчув, як її пальці сильніше стиснули тканину його светра. На її устах була посмішка. Він її не бачив, але відчував.

Дана сиділа біля каміна читаючи книгу, коли на дворі почулось тихе гурчання двигуна.

— Не турбуйся, це до мене. — спокійно промовив Артем, помітивши її схвильований погляд.

За кілька хвилин у двері постукали.

На порозі стояв чоловік років двадцяти п’яти.

— Добрий вечір. — кивнув він. Швидко заніс у дім сумку з одягом, ноутбук та два великих пакети з продуктами.

— Оскільки ми залишаємось маємо щось їсти, тай робота сама себе не зробить. — промовив Артем, ніби відповідаючи на німе запитання Дани.

Чоловік поїхав так само тихо, як і з'явився.

Будинок знову став лише їхнім.

За вечерею вони мовчали. Чутно лише потріскування дров у каміні. Артем довго дивився на Дану, не наважуючись запитати.

— Дано, — нарешті сказав він — поговорим про твоє розлучення.

Вона навіть не здивувалась. Повільно поклала виделку і поглянула на Артема.

— Я навіть не знаю, з чого почати. Не впевнена, що це буде просто чи взагалі реально… Він не зовсім простий чоловік.