РОЗДІЛ 14.

Дана прокинулась з важким відчуттям втоми. Відпочити вночі не вдалось. Вона довго стояла в обіймах Артема. Потім він підхопив її на руки і заніс до спальні на другому поверсі.

—Можна залишитись з тобою. — ніжно запитав він дівчину.

А вона не зважаючи на нестримне бажання потонути в його обіймах, відмовила. Він розуміюче кивнув і залишив її одну.

Ще довго вона чула рух на першому поверсі: брязкіт тарілок, його тихі кроки, коли він ходив знову по дрова… лише згодом все зтихло. Напевно Артем заснув. А от Дані не спалось. Вона чула плач малюка… і тихо плакала з ним в унісон. Поки виснажена не заснула.

Прокинулась вона від шуму на першому поверсі. Серед звуків посуду, тріску дров у каміні та булькотіння кавоварки, вона вловила два чоловічих голоси. Спочатку це насторожило Дану. Та потім сяйнула думка – Андрій приїхав із зарядним для акумулятора.

Вона швидко одягнулась і стала супускатись сходами. Її невпевнений рух помітив Артем. Він так розсерджено на неї глянув, що Дана несвідомо завмерла на місці. Хлопець піднявся до неї і мовчки закинув на плече. Такого вона точно не чекала. Але пручатись не стала. Побоялась, що так буде тільки гірше.

Артем всадив її на стілець і відступив. Поправивши своє волосся Дана побачила Андрія. Він стояв з широкою посмішкою на устах, з тарілкою і чашкою в руках.

—Доброго ранку! — промовив він.

Поклавши перед дівчиною сніданок та каву, вмостився навпроти. Через хвилину поряд з нею всівся Артем.

—Доброго ранку. – тихо промовила Дана.

—Смачного. – все ще з образою в очах сказав Артем.

В цей момент він дійсно виглядав як Ведмежа. Дана заховала свою посмішку в чашці з кавою.

—Ми вже поставили акумулятор заряджатись. Треба зачекати кілька годин. — повідомив Андрій.

—Дякую, за турботу.

—Це дрібниці. — відповів Андрій, а потім трішки глузливо додав. — Я  ж не міг залишити Малого тут на призволяще.

Артем тільки підняв на брата погляд, але не відповів.

В теплій та затишній компанії день проходив швидко. А от на вулиці почав сипати сніг. Хлопці почали хвилюватись. Виїхати потрібно було як найшвидше. Та акумулятор не заряджався. Після довгих розмов вони вирішили залишитись тут. Новий акумулятор мав привезти вранці Арсен.

Дана спохмурніла. Та довго сумувати їй не вдалось. Веселий норов Андрія до якого підключився Артем не давали їй заглибитись у власні думки. Так промайнув вечір. Розмови сповільнились, а за ними прийшло мовчання.

Першою піднялась Дана. Вона побажала чоловікам на добраніч і хотіла вже було іти, але зупинилась під палючим поглядом Артема.

Він легко підхопив її на руки та виніс на другий поверх. Розстеливши ліжко запитав:

—Допомогти?

—Дякую, не треба. — спокійно відповіла Дана. Але подальші дії Артема вивили її із рівноваги. Він зняв свій светр і ліг в її ліжко.

—Що ти робиш…?

Артем припіднявся на руках і дивлячись здивовано на дівчину відповів.

—Ти хотіла б, щоб тут спав Андрій?

Вона помахала головою.

—Ну то оскільки місце на дивані одне, я заночую тут.

Він спокійно ліг. Дана постоявши трохи в темряві, вирішила не роздягатись. Вона лягла в ліжко навіть не вкрившись. Очі Артема були закриті, обличчя спокійне та розслаблене. Дана посміхнулась. Та наступна думка навіть не встигла зʼявитись в її голові. Артем навіть не відкриваючи очі, простягнув свою велику сильну руку до Дани. І захопивши її у свої обійми затягнув під одіяло.

Не очікувано опинившись в його руках дівчина навіть не стала сперечатись. Його тіло було гарячим і вона відчула як і по її тілу розлилось тепло. Дана закрила очі і ткнулась в його широкі груди своїм обличчям. Їй стало так затишно та спокійно. Сон огорнув її миттєво.

Вперше за довгі місяці вона спала без снів.

P.S. Поділіться своїми думками про книгу в коментарях. ☺