РОЗДІЛ 13.

Поки Дана сиділа вся у власних думках, двері будиночка прочинились. Артем зайшов з оберемком дров і мовчки підійшов до каміна. Кілька вправних рухів і в ньому запалав вогонь. Простір наповнився мʼяким потріскуванням, а за ним і теплом.

—Тобі нічого не потрібно? Може, ще один плед, поки прогріється кімната? Чай?

Дана ледь похитала головою. Артем кивнув і пішов на кухню.

Дівчина чула як він відчиняє шафи, холодильник, але голову не повертала.

—Запасів не багато. — озвався Артем — але щось придумаємо.

Дана не відповіла.

Вона дивилась, як танцює вогонь в каміні. Тепло повільно огортало її тіло і навіть думки. На фоні шелестіло пакування, брязкали тарілки, глухо стукотів ніж…

З часом Дана зняла куртку та відкинула плед. Поряд з каміном стало навіть трохи жарко. Та кімнату наповнювало не лише тепло, але й пряний аромат. Такий мʼякий та спокусливий, що Дана повернула голову, щоб ще більше насолодитись ним. І завмерла…

На неї дивився ведмідь…

Той самий. Із її напівмарення про порятунок в горах. Паща – широко роззявлена. Погляд – не хижий і злий, а уважний і глибокий. Його чіткі лінії змусили серце битись сильніше та гучніше, дихання стало важким. Дана дивилась, не кліпаючи.

Татуювання.

Великий ведмідь розкинувся на спині Артема.

Десь між тріском дров і шипінням сковорідки її наздогнало усвідомлення.

Звідки він прийшов у її марення – ще до того, як вона вперше побачила тату на спині Артема?

Хлопець продовжував готувати вечерю. На ньому були лише штани та фартух. У кімнаті вже було тепло, і Артему цього одягу було достатньо.

Дана стежила за кожним його рухом: як напружуються мʼязи спини, як татуювання ледь змінює форму коли він рухається… це було красиво.

Кажуть людина відчуває, коли на неї дивляться.

Артем раптом обернувся і їхні погляди перетнулись.

Дана не встигла відвести очі.

Він посміхнувся побачивши її. Тепло каміна повернуло її щокам колір. Чи може то сором, що її впіймали, заставив зʼявитись румʼянцю?

—Вечеря буде хвилин за двадцять. Може ти щось хотіла б до неї?

—Татуювання… Воно дуже красиве.

Артем трохи зніяковіло та розгублено посміхнувся.

—Це помилка юності.

І, перевертаючи щось на сковорідці, ніби між іншим, почав розповідати.

Колись він з братами, ще зовсім молодими відпочивали в Одесі. Літо, море, свобода і багато алкоголю. Якось вночі вони натрапили на тату-салон, який на диво ще працював. Там був кальян, випивка і відчуття, що їм усе можна.

Ще з дитинства вони жартома придумали, що кожен з них має свій тотем. І тієї ночі вирішили їх набити.

—У Арсена – вовк, Андрія – орел. А в мене … ведмідь.

Він на мить замовк, а потім продовжив.

—Мене просто з дитинства кликали Ведмежам. Я народився майже пʼять кілограм. Довго був товстуном. Швидше перекочувався ніж бігав, був круглим та незграбним. Потім я пішов у спортзал і цей ведмідь став тепер символом сили та мужності.

Дана посміхнулась. Не з ввічливості, а нарешті щиро та тепло. Артему стало на диво добре від того, що він бачить її такою. Закарбувавши її посмішку в памʼяті, він повернувся до готування.

Коли стіл був накритим, Артем натягнув футболку. Відкрив пляшку вина і розлив його по стаканах. Вони сіли вечеряти. Говорили про дрібниці: про відпочинок, про його роботу у Львові… слова текли спокійно.

Після вечері вони плавно перемістились на диван. Артем з усмішкою згадував дитинство. Розповідав про те як брати постійно з нього жартували, чіплялись, як це часом буває між братами. Він був найменшим і тому зручним обʼєктом для братських пустощів.

—Мама мене завжди захищала — сказав він хмикнувши — за що я отримував від братів удвічі більше.

В його голосі не було гіркоти. Лише тепло. Він сказав, що зараз у них дивовижно міцні стосунки. Вони ведуть спільний бізнес, разом відпочивають, завжди приходять один одному на допомогу.

—А я єдина дитина в сімʼї. — продовжила розмову Дана. — Довгоочікувана та пізня.

Її батько викладав історію в Львівському університеті. Саме він, зі своєї любовʼю до історії словʼян, придумав їй імʼя – Дана. Мама ж працювала все життя медсестрою. Вони вкладали в доньку всю свою ніжність, любов і оберігали її надмірно – як часто буває з пізніми дітьми.

Хвилювались, що вона залишиться сама коли вони помруть. Тому дуже рано виникло питання про її заміжжя.

А потім зʼявився Гліб…

На цьому місці Дана замовкла. Її погляд втупився в полумʼя. Десь між реальністю та спогадами. Артем обережно взʼяв її руку.

—Ти не маєш нічого розповідати. Для мене це не має значення. Головне майбутнє… а не минуле…

Вона поставила свою склянку з вином на підлокітник дивана. Повільно повернулась до нього. Подивилась просто в очі.