РОЗДІЛ 7.

Справа ішла до полудня. День був погожим хоча і прохолодним. Сонце виглянуло вперше за довгий час із-за хмар показавши себе людям, але своє тепло все ж відмовилось дарувати їм.

Вздовж річки походжав Артем. Він то тут то там закидав вудку, але діставав її із води раніше ніж наживка встигала спрацювати. За ним спостерігали Андрій та Арсен.

Вони обидва сиділи на терасі. І тільки переглядались. Брати знали, що турбує Артема, але допомогти йому не могли. Проблема була в тому, що попередні дні Дана приходила до них щоб повернути посуд, але не сьогодні. Артем з самого рання приготував сніданок та каву і вмостився навпроти вікна, яке виходило на будинок Дани. Саме через це вікно минулі дні він бачив як вона виходить зі свого будинку і одразу поспішав вийти на зустріч, та сьогодні це не спрацювало.

От тому бідолаха метався туди сюди. По-перше щоб згаяти час, по-друге в надії, що Дана помітить його і вийде. Все на що могли надіятись брати, що дівчина вийде та проявить нарешті інтерес до Артема, або спрацює другий варіант – сьогодні ввечері вони планували їхати додому - їхні дороги розійдуться і Дана залишиться спогадом в думках Артема. І оскільки жоден із варіантів не залежав від них самих, Андрій та Арсен просто залишались спостерігачами в цій історії.

І жоден із них трьох навіть не здогадувався, що Дани в будинку не має.

Під впливом сумних думок дівчина вирішила прогулятись. Вона вийшла дуже рано, адже всю ніч все одно не спала. Пообіцявши собі іти тільки стежкою вона повільно посунула в гори. Вже через десять хвилин дихання збилось і вона зупинилась.

З таким темпом я далеко не зайду…але мені і не потрібно далеко головне подалі від Артема… тобто від компанії братів…

Дана ловила себе на думці, що останні дні думає не лише про те, що намагається залишити в минулому, але й про хлопця який випадково опинився поряд. Від нього віяло теплом, хоча на вигляд він був суворим. Лише зараз вона зрозуміла як йому пасує його професія. Потім в думках з’явилось запитання, як він виглядає в костюмі в суді, на робочому місці… або на кухні коли готує… Дівчина майже одразу відкинула ці думки, але вони тихо прокрадались до неї знову і знову. Даруючи на диво приємні відчуття і тепло…

От і зараз ідучи стежкою вона знову полинула думками до Артема. Так не відчувши часу пройшла далеко і піднялась на невеличку гірське поляну. Вона більше була кам’янистою і рослинність яка на ній, що росла влітку втратила свої яскраві кольори. Каміння в більшості було покрито мохом. Та не це було головним. Краєвид який відкривався вражав.

Навколо розкинулись гори та соснові ліси. З висоти було видно як серед вічної зелені змійкою крутилась річка. Вона несла свої води із високих гір і початку її не було видно, петляючи річка текла і повз два будиночки, в одному з яких жив Артем… Дана подумала, що зараз він робить і спробувала навіть розгледіти будинки, але піднялась так високо, що не бачила їх.

Ця краса перехоплювала подих і дівчина вирішила зберегти собі на пам’ять картину, яку бачила зараз перед собою. Вона дістала телефон і зробила кілька фото, повернулась в іншу сторону, щоб зробити ще кілька фотографій, але в цей момент нога зісковзнула по моху на камінні.  

Дана впала і телефон вилетів з її рук. Сама дівчина злякано схопилась за камінь поряд, але зрозуміла, що більше не котиться до низу і важко зітхнувши озирнулась щоб оцінити ситуацію в якій опинилась. Приємного було мало одна нога, та яка зісковзнула, потрапила у щілину між камінням. Лиш тепер Дана відчула біль.

Присівши на скільки їй дозволяла нога, що застрягла, дівчина оглянула її та камінь. Каміння було не дуже вже й великим, але зробивши кілька невпевнених спроб відкинути його чи хоча б бодай відсунути Дана зрозуміла, що не зможе зробити цього самотужки.   

Нога боліла і після зовнішнього огляду дівчина прийшла до висновку, що крім пошкодження шкіри швидше за все ще й вивих. Приємного було мало.

Дана зробила ще кілька спроб прибрати камінь. Змінити позицію ноги. Але натомість тільки ще більше обдерла шкіру. Простору, щоб рухати ногою було мало, а через певний час нога ще й почала пухнути. Це відкриття змусило дівчину запанікувати. А паніка ніколи не приводить до розумних рішень.

Вона почала хаотично виривати ногу, смикати камінь руками, вигинатись так щоб вдарити по ньому іншою ногою, але від всього цього ставало тільки гірше. Біль ставав нестерпнішим, дихання збилось і стало поверхневим, від чого почало паморочитись в голові.

Дана притулилась до каменю поряд і завмерла ледь дихаючи. Її погляд був блукаючим та зляканим. Холод каміння трохи привів її до тями. І дівчина спробувала подумати логічно над тим, що робити далі. Телефон втрачено, звільнитись сама вона не зможе, про те що вона сюди пішла ніхто не знає, і взагалі про те що вона тут знають лише вуйко Тарас та троє братів. Єдиним варіантом було кричати та кликати на допомогу. Так вона і зробила.

Періодично вона гукала, але навіть уявлення не мала чи почує її хтось.

День був сонячним, але холод каміння та нога, яка все сильніше та сильніше боліла змішували Дану тремтіти. Вона спостерігала за сонцем, яке котилося небом, повільно наближаючись до горизонту.

В голову почали закрадатись страшні думки. Мозок малював картинки того як її не знайдуть і вона замерзне, або дикі тварини відчують запах крові з її пораненої ноги і роздеруть її. З кожною годиною варіанти смерті ставали все жахливішими та нестерпно болючими. І чим більш лякаючими були картинки тим більшу паніку вони викликали у Дани.