РОЗДІЛ 6.

Артема здивувала поведінка дівчини. Він не знав як реагувати на все, що сталось. Поки він мовчазний стояв на терасі, свердлячи поглядом двері, які зачинились за Даною, до нього вийшли брати.

— Ти не налягай. — похлопавши по плечу Артема промовив Андрій.

— Та хіба ж я налягаю? Що ж я такого зробив? Проявив турботу…

Тут до Артема підійшов його старший брат Арсен. Він завжди був самим виваженим, стриманим та розуміючим з братів.

— Слухай… у неї і без тебе проблем вистачає. Не займай її.

— Проблем? — гаряче запитав Артем — Яких проблем? Ти щось про неї знаєш?

— Та ні, малий, не знаю я її. Але сам подумай чому ми тут?

— Ми? А ми тут до чого?

— Просто скажи… — терпляче відповів Арсен.

— Приїхали подалі від людей, щоб відпочити, подумати, перезавантажитись та наповнитись силами природи…

— Ось і відповідь на твої запитання. Малий, вона за 15 кілометрів від найближчої цивілізації. Ще й одна. Явно вона приїхала сюди не по гриби ходити і рибачити. Певно, що шукала місце де побути наодинці з собою. А тут ти зі своєю турботою та тарабарщиною. Відпусти її.

Артем задумався.

Як не крути, але швидше за все Арсен правий. Вона просто хоче побути одна, але при цьому намагається бути ввічливою і не послати мене з моєю кулінарією.

Брати постояли ще трохи, а потім пішли в дім залишивши Артема на одинці зі своїми думками. Вони бачили, що хлопець усе розуміє, але не хоче приймати той факт, що потрібно залишитись осторонь від дівчини, яка йому так сподобалась.

Та Артем не розумів. Він не міг зрозуміти як він може просто відпустити ту, що запала у душу та серце.

Жар. Він відчув жар у грудях коли побачив її у вікні будиночка і їхні погляди перетнулись. А коли вона прийшла вчора, він загубив себе в її очах. Мов марево, його переслідували ці очі. І вдень, і вночі.

Артем важко зітхнув. Він не зможе просто так відступити. Та час він їй подарує. Хай прийде в себе, хай знайде в цих безлюдних краях той душевний спокій який шукає. Та він не відступить.

В голові вже визрівав план. Недарма він займався адміністративним та кримінальним правом. Він знайде інформацію про дівчину, щоб не втратити її коли поїде звідси. І буде триматись на відстані до того часу поки вона не буде готова. Артем посміхнувся.

Ну от ти і став на слизький шлях. Ти перетворився на сталкера. Хто б міг подумати.

Похитавши головою у відповідь на власні думки хлопець зайшов у дім.

День та вечір для усіх пройшов спокійно. Чоловіки рибалили та відпочивали на терасі випиваючи пиво та спілкуючись про буденні справи і з усіх сил намагаючись не говорити про роботу.

Дана ж не залишала будинку вона була в роздумах і душевних муках. Навіть не прослідкувала як швидко сплинув час і на землю опустилась ніч. До тями дівчина прийшла тільки коли в двері постукали. Вона вслухалась довго до того що відбувалось за дверима, але жодних слів такі не пролунало. Просто стук та кроки… більш нічого. Дана відчинила двері на лаві на неї чекала тарілка з вечерею: курка і тушкована картопля з овочами та грибами.

Вона забрала страву до будинку. Поставивши на стіл довго стояла і дивилась на неї. Їсти такі не стала. Просто залишила їжу на кухні, сама ж піднялась до спальні і довго вдивлялась у вікно мансарди.

У сусідів було світло увімкнене  в усіх кімнатах і навіть на терасі. Коли дув вітер то до Дани доносились уривки музики. Там, вирувало життя, тут - поселилась туга. І дівчина навіть не уявляла чи здатна вона це змінити. Чи зможе вона знову відчувати радість та щастя, чи зможе веселитись чи хоча б просто посміхатись, чи зможе кохати…

Зараз вона відчувала тільки порожнечу, а люди які знаходились поруч приносили їй ще більший біль. Артем… чому він проявляв таку турботу про неї…? Чому…? Дані здавалося, що у неї на обличчі написано, що від неї потрібно триматись подалі усім.

Можливо це не всім потрібно від неї триматись подалі? Можливо це їй потрібно триматись подалі від усіх?...