РОЗДІЛ 5.

Цього разу наважитись на похід до сусідів було не так складно. Це зайняло лише десять хвилин стояння в дверях з тарілкою в руках. Глибокий вдих і Дана вийшла на вулицю. Подолавши половину шляху вона сповільнила ходу від здивування.

На зустріч їй вийшов Артем з двома чашками в руках. І з привітною посмішкою стояв на терасі в очікуванні Дани.

— Доброго ранку, Богине. — лагідно промовив він коли дівчина ступила на дощату підлогу тераси.

Дана здивувалась та знітилась від його слів. А Артем не чекаючи відповіді простягнув їй чашку з брунатною рідиною в ній. Аромат був неймовірний – свіжозварена кава.

— Обміняємось? Я вам чашку з кавою, а ви повернете мені тарілку.

Дана лише кліпала і не могла підібрати слів. Артем простягнув їй чашку, вона взяла її вільною рукою, а чоловік взяв з її руки тарілку та поставив на столик поряд з диванчиком на терасі. Потім вказав Дані на місце на дивані і дівчина присіла обхопивши гарячу чашку з кавою обома руками.

Вона була впевнена, що Артем саде поряд і захоче продовжити розмову. Це хвилювало її, бо вона не знала про що з ним говорити і чи вона взагалі цього хоче. Натомість Артем відклав свою чашку і зайшов у будинок. Не встигла Дана навіть здивуватись як він повернувся з пледом в руках і турботливо накрив ним ноги дівчини. Потім взявши чашку мовчки сів поряд.

Так само мовчки надпив зі своєї чашки, мовчки продовжив дивитись на річку. Дана відчула полегшення. Своїм мовчанням він ніби давав їй час зібратися із силами і знайти в собі слова для того щоб почати розмову.

Вона надпила свою каву. Напій був міцним і солодким. Давно забутий смак. Дівчина закрила очі і спробувала пригадати коли востаннє пила таку смачну каву. Дана відмовилась від цукру вже кілька років тому піддавшись на вплив іншої людини. А тепер сидячи тут на цій терасі поряд з майже не знайомим чоловіком вона ніби віднайшла смак життя якого їй так не вистачало.

Посмішка торкнулась її губ. І слова з’явились самі по собі.

— Ви дуже смачно готуєте. Риба, м’ясо і навіть кава мають надзвичайний смак. — Дана повернулась обличчям до Артема — Ви повар?

На обличчі Артема з’явилось здивування, потім він розсміявся. Сміх був теплим, добрим та щирим.

— Чоловік який готує, обов’язково має бути поваром? — запитав він Дану. Дівчина тільки знизала плечима.

— Ні, я не повар. Просто люблю готувати. — вже спокійніше додав чоловік. — Ми всі троє готуємо. Просто любимо цей процес. Шкода часу не вистачає.

— Хто ж ви тоді за спеціальністю, раз кулінарія це лише хоббі?

— Адвокат.

— Адвокат? — здивовано перепитала Дана. — А брати?

— Ми всі адвокати. У Львові у нас своя фірма. Кожен з нас працює у окремій галузі права. Але маємо спільний офіс. Арсен займається корпоративним правом та податками. Андрій – сімейне право. У мене спеціальність – кримінальна та адміністративне.

Дана мовчала. Вона навіть подумати не могла дивлячись вперше на братів, що вони мають справу із юриспруденцією. На вигляд вони тягнули максимум на прорабів на будівництві.

— Можу я поцікавитись? — уважно дивлячись на Дану запитав Артем — А чим займаєтесь ви?

— Зараз нічим… — потупивши погляд у чашку промовила Дана.

— Зараз багато людей в пошуках власного шляху… — підтримуючи продовжив Артем. — А чим займались раніше?

Уста дівчини торкнула легка посмішка. Колись вона обожнювала свою роботу і пишалась нею.

— Перекладач. Я була перекладачем.

— Ого, це круто. А яка мова?

Дана глянула впевнено в його обличчя. Вона любила так робити коли говорила про свою роботу. Їй подобалось прослідковувати здивування та нотки поваги коли вона говорила про те де навчалась і чим займалась. Вона повільно відповіла:

— Я навчалась в університеті Східних мов. Тому знаю декілька. Стандартно це англійська та німецька. Ну а ще китайська, корейська та японська. Тобто вільно володію п’ятьма мовами. Почала було вчити ще французьку та іспанську, але то так, — дівчина махнула рукою — лише на рівні користувача.

Бажаного ефекту вдалось досягнути. Дана не могла приховати посмішки. Артем був вражений, його очі розширились, а щелепа трохи відвисла. Вона зробила великий ковток кави і з насолодою перевела погляд на річку.

— Що ж тепер ви для мене будете на рівні «богиня з плюсом», бо сам я не можу і рівень В2 подолати в англійській мові. — знизавши плечима сказав Артем. — То  чому ви тут? Не можу повірити, що не можете знайти роботу.

Ці слова вдарили Дану як обухом по голові.

То чому ви тут…

Як пояснити людині, що вона тут, бо намагається в тиші цих Карпатських гір зібрати свою душу зі шматочків на які вона розбилась.

Та пояснювати дівчина нічого не стала. Вона просто піднялась. Коротко подякувала за каву і не зважаючи та навіть не слухаючи слова Артема пішла до свого будиночка. Заглиблена в свої думки вона провела так цілий день.

Вогонь в каміні давно згас. Але Дані було байдуже. Вона не відчувала холоду, лише біль… боліла душа і ліки від цього не можна було знайти в жодній аптеці.