РОЗДІЛ 4.

Ранок почався не з кави, а з напружених думок.

Дана стояла на кухні, перед нею на стільниці тарілка. Проста біла тарілка, така ж як ті що були в її будиночку. Але вона була іншою для дівчини, бо вона знала, що тарілка належить сусідам.

Ти маєш її повернути. І подякувати!

Та говорити було легше ніж зробити.

Дана стояла так вже хвилин двадцять і намагалася переконати себе.

— Ти ніколи не була боягузкою. Візьми себе в руки і сходи просто віддай цю тарілку та подякуй. Це проста ввічливість. — сварила себе дівчина вголос.

Як там кажуть: час вийти із зони комфорту.

Вона із злістю тупнула ногою, різко вхопила тарілку і швидко вибігла за двері поки не передумала. Ще під впливом емоцій вона спустилась з ганку пройшла кроків п’ятдесят, а потім стала сповільнюватись. В думках вона вже хотіла повернутись, але тут двері будиночка сусідів прочинились і на терасу з легкою приємною посмішкою вийшов вчорашній рибалка. Розвертатись було вже якось негоже і Дана продовжила іти.

— Маю надію, — ласкаво гукнув чоловік коли Дана підійшла ближче, — що вам було смачно.

Його голос був приємним. В ньому була чоловіча сила, але поряд з тим ніжність, яка огортала.

Дана не очікувано для себе усміхнулась і відповіла.

— Так. Було дуже смачно. Та порція завелика для мене одної тому ще й сьогодні смакуватиму вашу страву. — дівчина простягнула тарілку — Дякую.

— Ну то викиньте те що не доїли і приходьте сьогодні до нас. На вечерю сьогодні планую приготувати стейки. Буде не менш смачно.

 — Та ні, дякую. Мені і риби на вечерю буде достатньо. — нервово усміхнувшись промовила Дана.

Чоловік нахилив голову трохи на бік та пильно глянув на дівчину. Потім похитав головою і промовив.

— Я розумію вашу тривогу та не бажання приходити на вечерю в дім де троє дужих чоловіків. В наш час жінкам потрібно бути обачними. Ви праві. Я навіть не буду переконувати вас, що поряд з нами вам нічого не загрожує. Робіть так як вважаєте за потрібне.

Дана вдячно кивнула головою. Чоловік посміхнувся у відповідь.

— Що ж, тоді давайте так. Ввечері, за нашою старою схемою, я принесу вам стейк. А вранці ви принесете мені тарілку і скажете чи смакувало.

— Ой, ні не переймайтесь…

Але чоловік її перебив.

— А я вирішив, що хочу перейматись. І буду робити так як велить серце. — він подивився при цьому Дані в очі і вона відчула як його погляд манить і заспокоює одночасно. — Стейк принесу ввечері. Тому рибу викиньте.

Дана стояла і дивилась на нього ніби зачарована.

— Я Артем, до речі. Можу я дізнатись і ваше ім’я?

Ці слова вивели дівчину з трансу. Вона ледь чутно прошепотіла

— Дана…

— Яке красиве ім’я. Щось певно грецьке… здається богиня ще така була… богиня родючості, якщо не помиляюсь… — задумливо говорив Артем, а потім весело додав — У нас з братами імена прості: Арсен, Андрій, Артем, а от прізвище теж з давніми богами пов’язане – Гор, як бог війни в Давньому Єгипті.

Та Дана вже не вслухалась, її в полон взяли власні думки.

Із цього потоку її витягнула зміна картинки перед очима. На терасу вийшов ще один чоловік. Він був трохи вищим за Артема, і не менш кремезним.

— Доброго ранку. Ми там каву зварили, може вип’єте з нами?

— Ні. Мені час. — різко відповіла Дана і розвернувшись, швидким кроком попрямувала до свого  будиночка.

Дана… богиня родючості… не ім’я, а насмішка… родючості…

Дівчина просто бігла додому і звичайно не бачила, як їй в слід ще довго дивилась пара очей. Очей, що зазвичай були холодно-карими, але зараз набули янтарного відтінку. Щось тепле та лагідне зʼявилося в них.

Артем стояв на терасі ще кілька хвилин навіть після того як двері зачинились за Даною.

Дана… яке красиве ім’я… таке ж красиве як і жінка, якій воно належить… Дана… богиня… Вона дійсно як богиня…

День пройшов у тиші. Тільки ввечері стук в двері розвіяв її. За дверима на лаві на Дану чекав стейк і салат зі свіжих овочів. Сидячи за столом Дана розплакалась. Прояв турботи від незнайомих людей її розчулив. Лише коли сльози вщухли вона змогла спробувати страву. Смак був неперевершеним.

Напевно Артем шеф-повар якогось фешенебельного ресторану.

Сон забрав Дану в свої обійми так само легко як і минулого вечора. Але ніч була тривожною. Лихі сни не залишали дівчину. Заплакана вона провела ніч сидячи на ліжку. Вона дивилась на холодний далекий Місяць за вікном, а він, зі своєї космічної далечіні, байдуже дивився на Дану та її сльози.