РОЗДІЛ 2.

Один день змінював інший. Всі вони були схожі між собою. Дана здавалося загубилась в часі та просторі. Її день розпочинався коли вона прокидалась, а завершувався коли знову засинала. Все навколо було одноманітним. Але їй потрібні були ці спокій та тиша.

А ще час.

Їй був потрібен час, який все розставить на по полицях.

Це місце було забутим серед Карпатських гір. Поряд не було жодної живої душі. Неподалік стояв ще один такий самий одинокий будинок як і той в якому жила Дана. І все. Більше нічого і нікого.

Ранкова кава стала ритуалом. Тепер Дана стояла поряд з кавоваркою та уважно слідкувала за процесом приготування. З кожним разом кава ставала смачнішою і почала приносити дівчині задоволення - короткочасне, але таке цінне.

Перші потоки кави вирвались із кавоварки і почали швидко наповнювати чашу. Дана зачекала трохи і вимкнула плиту. Кава продовжила текти, але розмірено та спокійно. Сьогодні вийшло ідеально.

Вона потягнула рукав светра і взявши так кавоварку наповнила гарячим напоєм білосніжну чашку.

С – стабільність.

Легка посмішка торкнулась її губ.

Взявши чашку дівчина вийшла на терасу і завмерла просто в дверях.  Навпроти її будинку, поряд з річкою, стояв чоловік. Повернутий до неї спиною, кремезний, в теплому светрі, спортивних штанях, кросівках та шапці. Він рибачив.

Звідки?... Як…? Чому саме тут?... Чому зараз?...

Притримуючи руками двері, вона їх тихо прикрила і зробила крок вперед щоб глянути де чоловік міг тут взятись. Поряд із сусіднім будиночком стояло авто, а поряд із ним ще двоє чоловіків. Вони діставали пакети та сумки з багажника.

Тобто їх тут троє…

Це відкриття злякало Дану. Вона різко відскочила до дверей. Але не врахувала, що в руках її була чашка з гарячою кавою. Різкий рух змусив рідину виплинутись просто їй на руки. Від болючого відчуття і несподіванки, дівчина скрикнула. Всі троє повернули голови і поглянули на неї.

Паніка накрила Дану. Вона завмерла. Та через секунду адреналін розлився по крові і дівчина залетіла в будинок. Дихання стало поверхневим, зіниці розширені, тіло тремтіло. Лише коли розум почав брати гору над інстинктами,  Дана відчула, як болять руки. Вона поглянула на них. Опік. Не великий, але потребував уваги.

Дівчина відірвалась від дверей. Завмерла на кілька секунд. Потім зачинила двері на замок. Один раз. Потім ще один.

Намастивши руки кремом, який знайшла в аптечці, вона піднялась на мансарду. Її погляд привернула картина за вікном. Біля річки стояли всі троє чоловіків. Один з них продовжував рибачити. Двоє інших вели з ним розмову.

Дана вдивилась в їхні постаті. Вони були високими та накачаними. Але не зважаючи на це їхні статури не викликали тривоги.

Ніби відчувши, що за ними спостерігають, троє чоловіків одночасно повернулись і глянули просто на Дану. Її погляд перетнувся з поглядом рибалки. Чоловік посміхнувся, але Дана не відповіла на його посмішку. Вона просто відійшла від вікна.

Може вони і не погані, але краще, все ж, триматись осторонь.