РОЗДІЛ 1.

Гіркий аромат кави наповнював простір. Гейзерна кавоварка шуміла і з-під її кришки виривались клубки гарячого пару. Та її клекотіння не привертало уваги, а ж до того моменту допоки густа чорна кава не почала виливатись назовні і шумно випаровуватись потрапивши на електроплиту. Від цього залишились темні липкі плями на розжареній скляній поверхні і неприємний аромат згаяного часу у повітрі.

Дана підбігла до плити. Посунула кавоварку в сторону, розтягнувши кавовий слід далі по поверхні. Вона важко зітхнула дивлячись на брудну плиту. Це було не вперше, і напевно не востаннє. Думки постійно брали дівчину в свій полон, відволікаючи від усього на світі.

Вона натягнула рукав светра на долоню і взяла гарячу ручку кавоварки. Нахиливши її спостерігала як темна рідина наповнює білосніжну чашку. Взявши приготований напій дівчина вийшла на терасу будиночка.

Перед нею розкинулись гори і річка між ними, вона несла свої води зовсім поряд із будинком, який Дана знімала. Повітря було холодним, з морозцем навіть. Тут, в горах, вже відчувалось швидке наближення зими. Дана сіла на дерев’яну лаву, що стояла на терасі і надпила каву. Вона була гарячою та смак був гірким як і життя Дани.

Дівчина відклала чашку на лаву і втупила погляд в річку. Тиха поверхня води здавалась непорушною та гладенькою. Вуйко у якого вона зняла цей будиночок запевнив Дану, що насправді річка глибока і за час свого протікання повільно виточила собі стабільне русло в твердій гірській породі. Це лише ззовні вона тиха. Підводна ж її течія сильна та стрімка. Багатьох ця річка вводила в оману своєю гладкою майже дзеркальною поверхнею. В чистій гірській воді водилось багато риби, але не кожен міг її упіймати бо течія зносила приманки, закручувала їх та обривала волосінь.

Дана перевела погляд на гори. Вони теж мали свої таємниці, які відкривали не усім. Вели простодухів закрученими стежками до своїх вершин, де ті губились. Якою б сильною не була людина, але опинившись наодинці із силами природи їй ніколи не перемогти. Тому Вуйко Тарас просив Дану не ходити в гори і не підходити близько до річки. Вона і не планувала.

Закривши очі і вдихнувши холодне повітря дівчина все одно відчувала важкість в грудях. Так дивно, чисте гірське повітря не наповнювало її. Нестача кисню, нестача життя у своєму тілі. Різко відкривши очі, Дана ніби прокинулась від сну і лише тепер відчула як холод пронизує її тіло. Щоб зігрітися вона взяла чашку з кавою, але та вже стала холодною. Залишився лише її гіркий присмак, без тепла.

Дівчина піднялась з лави і підійшла до краю тераси. Там були складені дрова для каміна. Вона взяла кілька полінець і зайшла в дім. Підійшовши до каміну завмерла. Повільно опустилась на край дивану, що стояв поряд. Полум’я в каміні згасло, і навіть жару вже не було.

Скільки ж вона сиділа на тій терасі?

Дана розплакалась. Відчуття власної нікчемності накрило її. Сльози стікали по щоках, капали на дрова. Сили покинули дівчину. Руки відпустили свою ношу, поліна впали на килим. Дана відхилилась назад, голова відкинулась на спинку дивана, і погляд вперся в стелю.

Може варто наважитись і піти перевірити глибину річки?

Як би ж вона була сміливішою…

А раз не вистачало сил завершити своє життя то потрібно було іти і жити його далі. Дана піднялась з дивана. Стала на коліна перед каміном і кочергою розворушила золу. Виявилось, що в середині ще були жаринки. Дана просто поставила в камін дрова без надії, що вони спалахнуть, але побачила як жар торкнувся сухої кори. Вона не запалала, але почала повільно тліти.

Треба дати вогню шанс.

Піднявшись з колін дівчина пішла мити електроплиту від пролитої кави. Коли справа була завершена, вона повернулась до каміна в якому вже палав вогонь.

Час. На все потрібен час.

Потрібно і собі дати шанс розгорітися знову.