Глава 26

Що він робить в моєму районі? Зазвичай такі люди тут не їздять не їх типажу наші так би мовити злидні, і він не вписується на своїй іномарці тут, йому би десь кататися по престижних районах.

-Ваше таксі. – повідомляє мені, я здивовано дивлюся, дістаю телефон і перевіряю, так дійсно це моє таксі, але він же працює в юридичній компанії, а на вихідних підпрацьовує в службі таксі?? – Ви будете сідати? – в його голосі чується нота єхидності. Розправивши плечі  і гордо піднявши голову сідаю на заднє сидіння машини, воно неймовірно зручне, а запах тут який. Пахне брутальним і досить багатим чоловіком.

Повернувши голову в бік я спостерігаю як змінюються багато поверхівки, і як за машиною поспішають хмари, я відчуваю на собі погляди цього чоловіка і він вже певно разів п’ять мене встиг роздягнути, а ну і звісно його фантазія певно вже перейшла межу і він уявив як я стогну в цій машині від його ласк.

Від таких думок, схрещую ноги, певно це все ж таки мої думки і я би хотіла отримати продовження тієї ночі. Але тоді були свої плюси ми не знали хто ми є за стінами клубу, а він взагалі не знав як я виглядаю.

Зупинившись на світофорі я переводжу свій погляд на нього, розглядаю хоч і мало що можу розгледіти, але його руки які лежать спокійно на кермі, розслаблена поза на очі надягнуті сонцезахисні чорні окуляри на правій руці яка спокійно лежить на його нозі помічаю той самий годинник, що минулого разу.  Перевівши погляд в дзеркало ми зустрічаємося очима,і дивимся так один одному поки нам не починають сигналити інші.

-Чому ти відмовила мені в розмові?- цікавиться на наступному перехресті, я знову дивлюся на нього. – Не мовчи, я не люблю такі ігри. – в його голосі відчувається напруга і також я помічаю, що він міцніше стиснув кермо. Невже я його так напружую?

-Я не маю відповіді на ваше запитання. – голосом що тремтить відповідаю на його запитання.

-Ти маєш відповідь. Я впевнений в цьому. – наші погляди знову зустрічаються і мені стає не по собі.

-Що ти хочеш почути?- цього разу видаю вже впевненіше. – Що я збрехала тобі? Як бачиш ні.

-Ми не про це зараз чому ти відмовила поговорити зі мною??? Я шукав тебе більше місяця, втикав в тому клубі, але тебе не було…- якось з розпачом каже ці слова мені. Ці слова тішать моє внутрішнє я, але що я можу сказати йому? Що також шукала? Що мріяла про нашу зустріч поза тим клубом?

-Напевно це був не кращий момент, щоб почати з тобою спілкуватися. – роблю невеличку ухмилку, а він злиться тому що після моїх слів він одразу міцніше стискає кермо. – Я вас напружую? – Боже Соломія яку гру ти замислила мені самій вже страшно.

-НІ!- ого він щойно підвищив на мене голос чи мені здалося? -Чому ти така?- він знову зустрічається з моїми очима. А моя впевненість падає, а серце починає стукотіти так сильно що мені здається він чує цей звук. – Я чекаю відповіді.

-Що ти від мене хочеш??? Я вже задала безліч разів тобі це питання, але відповіді я так і не отримала від тебе!- мені здається що якби нас хтось побачив з іншого боку то подумали що мені одружені вже років так пʼять.

-Побачення. – сказав як відрізав.

-Ого. – єдине що можу видати зі своїх вуст. – Це тепер так запрошують в наш час на побачення?- усміхаюся, а він в свою чергу дарує мені посмішку на всі свої тридцять два.

-А як по іншому? Якщо дівчина намагається всіма силами злиняти.- тепер усміхається він, а я в свою чергу гублюся і не знаю що відповісти. Якраз в цей час ми заїжджаємо до торгівельного центру де на мене вже має чекати бабуся. – Залишиш свій номер телефону? Або мені піднімати звʼязки? – повертається він і протягує свій телефон. Не відразу вирішуюсь взяти його, але все ж таки беру, швидко воджу свій номер. -Чемна дівчинка, дякую.- забирає назад. – За проїзд платити не треба, рахуй що тепер ти точно маєш бути. – він виходить з машини, обходить і постає перед моїми дверима, відчиняє та подає руки. Який джентльмен, головою киваю і швидким кроком намагаюся чим пошвидше зайти до торгівельного центру.

Як тільки потрапляю в приміщення мені відразу стає легше, правда не надовго бо тепер треба дочекатися бабусю яка неодмінно почне мирити мене з батьком. І знаючи його він все розповів так, що я дуже фігова людина і донька. Та сподіваюсь, що він не сказав правду де я живу і за який кошт…

Прогулявшись трохи по торгівельному центру, я знайшла вже багато чого цікавого починаючи від взуття і закінчуючи білизною, насправді мені вже дуже хочеться додому, можливо Елю трішки попустило і вона згодиться зі мною поговорити.

В той час коли я виходжу з чергового магазину чую знайомий тон і голос, який кличе мене «Солі», повернувшись бачу її, з гарною зачіскою, в досить дорогому вбрані. Бабуся як завжди виглядає на відмінно, посміхнувшись махаю їй у відповідь, йдемо одна одній на зустріч і як тільки потрібна відстань скорочується до потрібного ми обіймаємося дуже сильно, звичайно мені не вистачає зараз бабусі поруч і це я ніколи від неї не приховувала, навіть був час що я погоджувалася на переїзд разом з нею до Естонії, але подорослішавши, знайшовши друзів і вступивши в універ чомусь ця жага зникла. Але тісний зв’язок з бабусею ні, щоразу коли ми зустрічаємося моя маленька Солі як звикла називати мене саме вона плаче і не хоче їхати або відпускати.

-Як ти? Як себе почуваєш? – цікавлюся у бабусі.

- Набагато краще донечко, як кажуть рідні стіни лікують та й дім це є дім хоча мій вже давно змінився. – посміхається мені бабуся, приємно чути , що вона почувається краще. – Певно йдемо в якийсь ресторан. Так хочу справжнього українського борщу з пампушками і часником. Поки Андреса немає поруч. – сміється сама з свого жарту.

-Звичайно, ходімо тут нещодавно відкрили ресторан саме української кухні. – Бабуся киває і ми прямує в потрібний бік.

На шляху до місця призначення ми йдемо і спілкуємося на ріні теми, старенька розповідає про своє буденне життя, зустрічі з подругами і те як нещодавно вони їздили на відпочинок, також запитує про мої справи в університеті і радить переходити на заочну форму, потихеньку шукати роботу саме за своєю професією, також бабуся розповіла як її зустрів батько і відразу поїхав у відрядження. Отже про нашу сварку він не розповів і це добре, тому полегшено видихаю та заспокоюю себе.