Глава 25

Весь вечір я проводила в роздумах на рахунок: чи варто мені звʼязатися з Денисом Олеговичем або краще забути його. І все ж таки другий варіант здався мені більш привабливішим, тому я намагалась забути ту прекрасно прокляту ніч…

Ранок сьогодні зустрів мене яскравим сонцем, його проміння так і пробивалось через щільні занавіски, тому підіймаюсь з ліжка і відчинивши вікно виглядаю на вулицю, де вже активно розгулюють люди, на диво адже сьогодні вихідний і зазвичай всі виходять не пізніше дванадцятої години і це лише в найкращому випадку. Надивившись на людей, виходжу з кімнати за свіжою кавою, дістаю з холодильника вчорашню порцію салату яку не доїла через дзвінок бабусі. Сідаю за стіл і тут відчуваю що біля ніг стає тепло, чую «Няу»

-Привіт Мілка.- посміхаюся маленькій і підіймаю на руки, гладжу, чухаю за вушком від чого вона отримує задоволення. Посміхаюся, цьомаю в мордочку і відпускаю, встаю і насипаю її улюблений корм, Мілка від радості вже не знаю яке коли по рахунку зробила.

Як тільки закінчую свої ранкові справи мені приходить повідомлення від бабусі:

«Добрий ранок Солічка, чекаю на тебе в торгівельному центрі, о другій годині.(смайлик поцілунка)»

Посміхаюся, швидко друкую відповідь, надіслано, отримано і відразу переглянуто. Бабуся ставить реакцію на повідомлення, відкладаю телефон. Потім помічаю, що в кімнаті подруги тихо, навіть дуже, обережно стукаю, бо знаю що вона працює допізна, але я завжди чую як вона приходить та сьогодні все було надто тихо. Після стукіту двері відчиняються самі та кімната… пуста, ліжко як було застелене так і залишилось. Чомусь відразу починаю хвилюватися, через те що подруги немає, затримуватися вона не повинна.

Покидаючи кімнату подруги в мою голову вже прийшло безліч думок, що могло статися, набравши її. Автоматичний голос повідомлення, що абонент не може прийняти мій дзвінок, паніка стає ще більшою. Де Еля? Дзвонити у всі лікарні і поліцейські відділення чомусь мені страшно, що я їм скажу? Дівчинка 23 років пішла на роботу в стриптиз клуб і пропала? Ох Елька, знову ти кудись вляпалась…  

В той час поки я думаю де шукати подругу, чую як відкриваються двері, підриваюся з ліжка і швидким кроком прямую до вітальні, де бачу подругу, підхожу і міцно обіймаю.

-Соломка, я теж рада тебе бачити.- посміхається і обіймає у відповідь. – Ну все досить, я втомлена трошки. – якось холодно відповідає мені.

-Еля, я хвилюватися почала. Де ти була? – стурбовано запитую, і спостерігаю за подругою як вона знімає спочатку взуття, після кладе на тумбу свою сумочку і ключі. -Чому в тебе телефон не в мережі?

-Соломія. Сів ти не подумала? – каже вже роздратовано.

-Ель…- підхожу знову і кладу руки на її плечі. – Що сталось? Ти якась дивна.- вона скидає мої руки і йде до себе в кімнату. Ого, такою я її не бачила вже давно. Що могло статися? Невже я її образила своєю турботою? – Ей, що сталось? – захожу до неї в кімнату.

-Соломія, вийди будь ласка і закрий до мене двері з того боку! – ця агресія мені не подобається. Тому я роблю все як вона сказала, виходжу і закриваю двері. Агресивка, помічаю Мілку яка теж не розуміє, що сталось з господинею і чому вона не взяла її до себе, тому вона обережно підходить до дверей, кладе лапку і тихенька мяукає.

-Мілка, ходімо. Еля хоче побути на одинці. – Кажу як можна лагідніше до неї і беру на руки, вона знову видає мяукання. – Так, маленька краще почекати. Йдемо збиратися, бабуся не любить запізнення.

Зайшовши до себе в кімнату, наношу звичайний макіяж який складається з тонального крему, фарбованих вій і цього разу я вирішила нанести на губи помаду від Dior. Макіяж готовий тепер що одягнути? Хм… певно сукню, або ж краще все таки джинси і топ? Запитати немає в кого бо подруга в якомусь дивному стані, тому певно буде краще сукню. Вибір звичайно в мене великий на них, виглядаю у вікно і бачу що сьогодні досить сонячно, на людей дивитися це звичайно трішки крінжово бо один йде вже таке враження що на вулиці за сорок, а ось наприклад панянка йде ще в піджаку. Добре оберу цю, рожевого кольору довжиною трішки нижче коліна, але який виріз на нозі цікавий. Волосся вирішую зібрати тільки біля обличчя, заколю цими милими крабиками. В сумочку складаю гаманець, ключі і телефон. Точно, що там по відсоткам. Чорт 20, кладу ще на всяк випадок кладу зарядку. На ноги вирішую одягнути білі човники. Чи пожалкую я про цей вибір? Сто відсотків, але я маю виглядати на всі сто.

Виходжу з квартири і є два варіанти як доїхати на автобусі за дешево і бабуся відразу почне сипати питаннями або ж обрати варіант таксі яке в рази дорожче, і мені потрібно буде декілька днів по економити щоб вистачило на продукти, бо зарплата лише під кінець тижня.

Добре бабуся, щоб в тебе не було зайвих питань. Дістаю телефон і знайшовши потрібний додаток служби таксі, натискаю потрібно адресу, моє замовлення приймають відразу, чекати всього лише декілька хвилин, тому поклавши телефон назад до сумочки спостерігаю за людьми, які сьогодні всі спокійні, ніхто не поспішає і займаються улюбленими справами. Особливо моє серце колись коли помічаю сімʼю, навіть не так молодих батьків які разом проводять час зі своїм чадом, спочатку вони бавилися разом в пісочниці, потім мама разом з малечею зʼїджали з гірки, а тато їх ловив. Від таких спостережень хочеться і собі вже сімʼю.

Коли вже встигаю засумувати біля мене гальмує чорна іномарка. Вікна опускаються і знову ці оці..