Глава 23

Соломії

Ранок видався досить звичайний, але від сьогодні я працюю на новій посаді, де буду мати більшу зарплатню, але і більшу відповідальність. Тепер на мої плечах, досить багато справ, слідкувати за персоналом, надавати звіти, давати попередження і звичайно вирішувати всі проблеми де буде треба адміністратор.

Отже, нагодувавши Мілку, одягаю свої одну з найулюбленіших суконь яку купувала минулого року в Італії, волосся збираю, бо вже весна дає про себе знати дуже добре, тому виходячи з під’їзду відчуваю цей  прилив сонячної спеки. Тепер звичайно, мій найкращий та найдешевший спосіб доїхати до місця роботи це автобус, хоча туди він і ходить досить довгий час, майже пів години їхати. Але відмовитися від такої посади було би по-дурному. Тому, поспішаю чим по швидше, адже через тривале прощання з Мілкою вже запізнююся на автобус трохи.

Прибігаю якраз вчасно, бо потрібний мені автобус гальмує біля, зупинки. Дякую, велике цій чарівній жіночці, що їде на ньому. Їхати мені, досить довго тому електронна книга і музика в навушниках моє спасіння.

Доїжджаючи до потрібної зупинки, прямую далі за адресою, яку мені надіслала господарка вчора. До відкриття залишилось буквально півгодини і все, але чомусь я хвилююсь більше ніж сама господиня. Помічаю, що до неї зайшов якийсь чоловік, високий і гарний на вигляд йому не більше двадцяти пʼяти, Нажаль обличчя не можу розгледіти, за хвилин пʼять вони йдуть в бік кабінету, Емілія Федорівна звітує про те що їй треба дві кави, потім надсилає повідомлення, що саме я їй маю принести. Добре, але трохи дивно, можливо це частина адміністратора.

Повідомляю дівчині, за барною стійкою що потрібно дві кави, і чим пошвидше, вони посміхається та киває, коли вона закінчує, викладає гарно на таці. Забираю і прямую до кабінету Емілії Федорівни. Вона дозволяє увійти, заходжу з посмішкою, на звук відкривання дверей повертається гість, і я завмираю… Ноги ніби приклеєні до підлоги, руки тремтять… Ці очі я шукала в кожному схожому чоловіку, але жоден не був ВІН.

-Соломійка з тобою все добре?- стурбовано запитує господиня, а я розумію що нічого відповісти не можу. Бо переді мною сидить людина яка закохала в себе з першого погляду, він так само не каже жодного слова. -Дитинко, що сталось?- вони підходить до мене забирає тацю з рук, і стає поруч. Потім переводить погляд на гостя. -Денисе Олегович, це наш адміністратор Соломія, думаю більшість справ ви будете вирішувати саме з нею. -Вона каже це з посмішкою, а в мені будує вже такий шторм, я не знаю як себе поводити.- Соломійка.- вона переводить погляд на мене, і я нарешті відмераю. – Це наш юрист Денис Олегович, він буде звітувати тебе про всі юридичні проблеми, які в разі чого надсилаєш мені.

-Вітаю, приємно познайомитися. -Він підіймається з місця і простягає мені руку, а я ловлю новий потік метеликів. Протягуючи тремтячу руку, він її легенько стискає.

-Взаємно.- кажу майже шепотом. І опускаю погляд, роздивляюся свої білі кросівки.

-Думаю, що ми вже закінчили Емілія Федорівна. Якщо будуть питання то у вас є візитка нашого офісу, де ви можете звʼязатися зі мною. – Посміхається, я ловлю цю легку посмішку. -До зустрічі. -Вони тиснуть один одному руки. І він проходить в бік дверей тим самим трохи мене задіваючи. І я впізнаю той самий парфум, що і тієї самої ночі, в тому проклятому Стриптиз клубі.

-Денисе Олегович, Соломія вас проведе. – нервово ковтаю. – Так? – я киваю, і прямую за чоловіком.

Ми виходимо з кабінету, я показую коди треба йти, чоловік йде позаду та мовчки слідує за мною. Дійшовши до виходу, відчиняю двері, але він не виходить лише роздивляється мене, не знаю чому, але мені лячно і водночас приємно бути поруч з ним.

-Можемо поговорити? – через шум в моїх вухах долинає його голос. Що мені робити? Куди тікати? Як минулого разу вже не вийде…