Глава 15

Пройшов місяць

Рівно місяць промайнув як ми не спілкуємося з батьком, я все так і надалі працюю, почала навіть брати додаткові зміни, на що на мене дивилась з дивуванням господиня закладу, також я дізналась, що вона планує розширення і зараз шукає адміністратора в новий заклад, і повідомила, що найбільше за кандидатурою підходжу я, ця інформація тішила мене дуже сильно, адже на скільки відомо адміністратори отримують більшу зарплатню, а це на даний час дуже потрібно. В потайки від Елі я закрила наш бор, але гроші, що залишилась від незнайомця я не витрачала, залишила на випадок якщо буде дуже тяжко з грошима, хоча якщо бути чесною то руки так і манили ті кошти, щоб витрати на люблячю себе. Чи тяжко мені без  батькової підтримки? Так…навіть дуже, чи шкодую я що не погодилася на його пропозицію? Признаюся, були моменти, що я хотіла взяти і написати, про те що передумала, але все ж в мене є голова на плечах, і принижуватися заради батьківських коштів? Ні, і це точно, адже якби він запропонував мені після наприклад вбити когось? Навіть знову би вдався до шантажу, а цього я точно не хочу.

З навчань все набагато складніше, мені воно дається надто складно, адже і-за додаткових змін я навіть не встигаю нормально поспати через, що іноді можу заснути навіть під час пар. Але викладачі вони неймовірні розуміють, що кінець семестру, намагаються не тиснути. Хоча наш новий викладач одного разу вигнав мене з пари через те, що я не надала відповідь на його запитання і коли сиділа в коридорі плака підійшов ректор, запитав чому я не знаходжуся в аудиторії на парі. Розповівши всю ситуацію, і дізнавшись прізвище викладача, кивнув мені, пообіцяв вирішити ситуацію. Коли наступного дня я прийшла до університету, почула плітки, на рахунок нового викладача цитую:

-Дівчата ви чули? Вчителем філософії зайнявся сам ректор. Та кажуть, що його можуть звільни через скарги студентів.

-Що серйозно? Це той що новенький син декана?

-Так, він. Ех…а я так хотіла отримати залік.- мовила дівчина сумним голосом поправляючи сукню з пишним декальте.

Фу, мерзота. Я взагалі не розумію, як можна з ним спати? Типу він ваш викладач, і якщо це піде далі то по-перше звільнять його, а по-друге, вас дуреп відчислять. Хіба так складно думати своїми маківками?

Отже після цих пліток я пішла як ви думаєте на яку пару? Звичайно філософію, тому прямуючи на пару з поганим настроєм, налаштовуючи себе на те, що зараз до мене викладач буде ставитися до мене з прискіпливістю. Але як тільки я зайшла в потрібну аудиторію, помітила на місці молоду та гарну дівчину. Коли почалася пара вона представила себе як нова викладачка. Софія Дмитрівна, неймовірна приємна та гарна, від нею так і віє позитивною енергетикою. Як згодом я дізналася, вона нещодавно повернулася і-за кордону, і вона закінчила наш вуз з червоним диплом, показувала себе як найкраще, тому коли на тижні їй зателефонував ректор запитав де вона? І як взагалі справи. Дізнавшись, що вона повернулася на батьківщину, він одразу запропонував роботу,  і недовго думаючи Софія Дмитрівна погодилась, так вона розуміє, що зараз кінець семестру і її предмет є одним з головних екзаменів, тому вона буде намагатися підібрати найпростіші питання для того щоб всі склали і могли йти на літні канікули.

На рахунок незнайомця, про нього я взагалі не думаю якщо бути чесною, але як тільки настає час лягати спати, мені постійно сняться сни з його участю, де все закінчується надто пристрасним сексом, найголовніше те що я пам’ятаю його. Який має вигляд, які в нього очі, яка зачіска, і який він неймовірно привабливий без одягу, хоч я це тільки відчувала на дотик, але моя уява сама спрацьовує як по годиннику, тому зранку я постійно прокидаюся мокра та збуджена і тільки ранковий холодний душ приводить мене до тями, але не завжди. Цікаво яка б була наша зустріч якби ми зустрілися зараз?

-Соломія ти збираєшся додому? – відриває з думок голос начальниці – Нам потрібно вже закриватися люба. – посміхається мені.

-Так, зараз. Тільки закінчу з рахуванням коштів і вже біжу. – посміхаюся у відповідь, відчиняючи касу потрібним ключем.

-Не потрібно, біжи до додому соломка. – забирає в мене з рук ключі. – Я думаю на рахунок того, щоб дати тобі відпустку. – після цих слів я дивлюся на неї здивованими очима. – Що ти так на мене дивися? Не жартую, мені потрібний жвавий адміністратор. – підморгує. – Ти ж пам’ятаєш, що через тиждень у нас відкриття нового закладу?- Йой, я зовсім забула. Господиня помічає мій розгублений стан, тому кладе руку на плече ніби як заспокоює. – Не хвилюйся я і сама забула, донечка нині подзвонила нагадала. – видає невеликий смішок. – Тому готуйся, через два тижні ти будеш працювати, трошки – показує на пальцях як виглядає це трошки. – Трошки далі звідси, але зате в престижному районі. – Підморгу.

-Дякую вам Емілія, якби не ви я не знаю де би зараз була, і чим займалася.

-Заспокойся, все гаразд. А тепер хутко додому, і два дні на роботі щоб я тебе не бачила.

-Домовилися.

Попрощавшись з господинею, пряму в роздягальну щоб змінити робочий одяг на свій звичний, виходжу з кафе, на вулиці вже справжня весна. Вечори стали дуже теплими та приємними, в траві скрегочуть коники, літають нічні метелики, на вулицях досить велика кількість людей, майже всі гуляють або гучними компаніями, або парочками. Так мило спостерігати за цим всім, і десь в глибині душі мріяти про таке саме життя, можливо і я скоро стану щасливою, хоча куди мені зараз стосунки?