Глава 12

За банальними спілкуванням між татом і Валерієм Тимофійовичем мені стає нудно, його синок намагається знайти спільну мову з моїм татом, додаючи якісь нові словечки в сфері будівництва. Тато м’яко пояснює хлопцеві, чому не можна зробити з басейну, акваріум. І якщо він так сильно його хоче, то дизайнери нашої компанії, зроблять все можливо. Наскільки я зрозуміла, вони планують побудувати будинок та заміський комплекс, найкращою компанією з будівництва вони визначились одразу, адже мій тато найкращій в цій справі.

-А ви Соломіє як вважаєте? – цікавиться Валерій Тимофійович.

-Я вважаю, що вже час замовити десерт, та перейти ближче до справи самого будівництва, адже дизайн, це потім і в нашій фірмі працюють найкращі спеціальсти в місті. Головне, сформувати ваше уявлення, як наприклад ви бачите майбутній будинок, бо за вашими розмовами я зрозуміла лише одне, ви хочете багато, але мало говорите саме за макет. – Пояснюю все, мило усміхаюся, кличу офіціантку. Та швиденько підходить і вже готова зробити запис замовлення. – Можна мені будь ласка ось цей десерт, але замість персикового морозива покладіть звичайне ванільне.

-Вибачте, але цей десерт йде лише з персиковим морозивом. – Я помітно для всіх гучно видихаю.

-В моєї доньки алергія на персики, та на все, що має хоч трохи натяку. – пояснює тато.

-Вибачте, я не знала. Можу тоді запропонувати вам штрудель з вишнею та кулькою ванільного морозива. – дівчина мило посміхається, я киваю в знак згоди, і вона йде.

-Що ж тоді пропоную перенести нашу співбесіду про маєток та комплекс вже в офіс. – пропонує татовий клієнт. Тато киває, закриває всі папки які встиг відкрити та ховає до сумки. – Соломіє та Тимофій. – звертає нашу увагу. – Ми порадились між собою та вирішили, що вас час одружити. І як ви зрозуміли, то цей шлюб буде між вами. – від такої заяви я давлюся водою яку встигла надпити.

-ЩООО?- моєму обуреню немає меж. -А ви нас про це запитали? Я особисто не планувала заміж, не знаю як на рахунок вашого сина, але я…

-Соломія досить!-Тато каже це настільки голосно, що я одразу замовкаю, та перевожу свій погляд на батька починаю швидко кліпати. – Хочете, ви цього чи ні. Але ми вже все вирішили!

-О ні, не цього разу таточку. – видаю я про, що шкодую вже наступної миті.

-Так! І це не обговорюється. – сказати що я в шоці, це найменший перебіг мого стану.

-Ваше замовлення. – звітує офіціантка, тим самим зупиняючи нашу з татом сварку. -Ще щось потрібно? – дівчина мило посміхається, але коли я переводжу свій погляд, в якому вже стріляють блискавки, вона розуміюче киває та йде куди бачать очі.

-Я так розумію Сергіє, все залишається в силі? – можна я гепну вас цією тарілкою пане Валерій Тимофійович, я вже скрегочу зубами від ненависті.

-Так.- Посміхається тато і дивиться на мою реакцію.

-Ні! Це моє остаточне рішення. – повідомляю, та складаю руки в себе на грудях, такого точно не буде ніякого весілля з цим Тимофієм, мені цікаво він хоч раз дивився на себе в дзеркало? Йому що найбільше світить дівчина за типажом нашої відмінниці.

-Соломіє, я сказав ТАК! Це означає, що тепер він. – тато вказує на хлопця навпроти мене. -Твій майбутній чоловік, хочеш ти цього чи ні мені байдуже. – каже це, вибачається перед клієнтом і його сином, смикає мене в знак того що нам час йти, я встаю граціозно відкидаю волосся назад і йду .– Валерій, думаю деталі весілля обговоримо пізніше, донька сьогодні не в гуморі. Я поговорю з нею.

-Так, звісно до скорої зустрічі. – останньої я сподіваюся.

Виходжу на вулицю, мені терміново потрібно думати, що зробити щоб я не вийшла заміж за цього слимака. Цікаво мій тато думає, що ми ще застрягли в п’ятнадцятому столітті? Де примусово одружували за тих хто подобається батькам, мені особисто це ніколи не подобалося.

-Сіла, в машину швидко!- каже тато, беручі мене мертвою хваткою та тягнучи до машини. Я ледве не падаю зі сходів поки він мене тягне в потрібному напрямку. Як тільки ми підходимо він запихає мене на заднє сидіння машини. Обходячи її, сідає поруч. – Значить так, улюблена та єдина донечка, слухаєш мене зараз уважно. Якщо ти дорогенька не даєш згоду на цей шлюб, я тобі обіцяю Вітя чує, ти НІКОЛИ, чуєшь? НІКОЛИ не зможеш звернутися до мене за допомогою, і всі твої рахунки остаточно будуть заблоковані, і за все будеш платити сама навіть за навчання. Ти мене почула?- на всі погрози батька мене душить сміх з середини.

-Ти зараз серйозно?- видаю нервовий сміх. – Нічого, що з усього, що ти зараз перерахував, вже і так зробив. Всі мої рахунки порожні, допомога яку ти мені надав була лише два рази, а так у всьому я поралась сама, за навчання платити не будеш? Ну то і не треба я не планувала магістратуру, а бакалаврат я і так вже останній рік. Тому таточку в тебе більше немає чим мене шантажувати. Я все можу зробити сама! – останні слова я майже викрикую.

-Ого, яка ти в нас доросла, давно такою стала?- цього разу вже сміється батько.

-Коли ми втратили маму!-відчуваю злість, яка ось ось вийде на зовні. – Ти покинув мене, був весь у роботі, в той час як я намагалась знайти хоч одну зачіпку, щоб знайти маму.

-Соломіє не перегенай палку!- чую злобу в його голосі.-Я теж намагався знайти твою мати! І в мене це майже вдалося, тому тобі не слід звинувачувати мене в цьому. Я всіма силами, що були дані мені шукав її.

-Це не правда. – відмовляюся чути, слова що каже батько не вкладаються в моїй голові, він нічого не робив я пам’ятаю.

-Ти донечко бачиш лише свої вчинки, а на інших тобі начхати! Коли я зараз прошу допомоги ти мені відмовляєш, хоча цей шлюб піде на користь нам двом. – повідомляє батько.

-Цікаво, як він піде мені на користь? – здивовано дивлюся на батька.

-Якщо ти вийдеш заміж за сина Валерія, він виплатить за тебе борг і я поверну все, що ти мала до мого покарання. -вже мило усміхається тато. – А якщо ти проживешь з Тимофієм, і ви наприклад закохаєтесь один в одного та подаруєте нам онуків, рахуй донечко твоє життя склалося. -Я нервово усміхаюся.