Пролог

Весь день я знаходжуся в нервуванні. Та чекаю вечора, щоб нарешті все сталося. Сьогодні саме той день коли я зроблю своїй коханій пропозицію. Не знаю чи чекає вона цього але я сподіваюся, що відповідь буде «Так»

-Ден, заспокойся. Все буде не настільки погано як ти думаєш. -Підбадьорює мене друг. – Златка, тебе кохає тому сто відсотків скаже ту відповідь на яку ти чекаєш.

-Тобі легко казати. А сам згадай який був коли робив своїй дружинні пропозицію. – Кидаю погляд на друга.

-Ойй… Давай краще не згадувати, але моя ж вирішила з себе зробити типу недоступну. Хоч ми знаємо один одного вже більше семи років. Злата в тебе не така. – посміхаюся.

-Добре, дякую Ярчик. – Дивлюся на годин вже майже восьма. Отже мені час вирушати. – Мені вже час. Звітувати не буду як і що, думаю самі побачите. – Тисну йому руку, по дорозі прощаюся зі Святом.

Ну що, настав момент Х. Гальмую біля знайомого під’їзду. Тут живе моя кохана дівчина, але сподіваюся, що вже наречена. Ми вже як два роки живемо разом, але вчора вона лишилася в мами. Тому надсилаю повідомлення, що вже на місті. «Доставлено», переглянула, друкує: «вже спускаюся». Вирішую, краще почекати зовні, як тільки спираюся на машину, двері під’їзду відчиняються і звідки виходить вона… Гарна, як завжди, але цього разу вирішила підкрутити своє довге біляве волосся. Як тільки наші очі зустрічаюся вона зривається та за секунду опиняється в моїх обіймах. Цілую її немов в останнє.

-Привіт коханий- перериває наш поцілунок, та втискається в мої груди своїм носиком, чую як починає вдихати мій парфум, цілую її в голово.

-Привіт, як ти? Як мама?

-Все добре, мама також. Ти як? Як справи на роботі?

-Чудово, сьогодні підписали досить вигідний договір, але думаю, що нам вже час їхати.- Вона не хоче мене відпускати, тому трохи пригнувшись до її вуха, починаю шепотіти – Маленька на нас так дивляться ті бабулі біля під’їзду, що мені трохи ніяково. – Вона хоче обернутися, але я її зупиняю. – Не варто кохана, тим паче нас чекає вечеря. – вона хитає готовою, та відходить. Відчиняю двері машини, допомагаю сісти. Обходжу машину і ми рушаємо.

За хвилин п’ятнадцять ми приїжджаємо до місця де сьогодні я маю освідчитись. Це саме той ресторан в якому було наше перше побачення. Щоб запросити  саме цей заклад, я збирав гроші більше місяця, хотів скласти враження, але Злата тоді сказала, щоб я краще нормально їв цей місяць. Тому що їй потрібен здоровий хлопець, і не потрібно заради неї йти на такі жертви. Згадуючи всі ці моменти на моєму обличчю з’являється посмішка.

Зайшовши в середину, я називаю своє ім’я, і ми проходимо за столик який був заброньований завчасно. Зробивши замовлення ми просто сидимо та дивимось один на одного, посміхаючись, перший починаю загадуючи той день коли ми вперше сюди потрапили, кохана дарує мені свій дзвінкий сміх. Далі ми переводимо тему, спілкуємося вже на  іншу тему, не встигаю навіть помітити як проходить час, як перед нами стоять вже наші тарілки з замовленнями. Ми починаємо їсти, але не забуваємо про розмови. І от коли нам приносять вже другі страви і мій алкогольний напій.  Я вирішую що настав час.

-Злат…- починаю свою промову. – Я не знаю як це сказати чесно, але думаю що настав час розставити всі крапки, не хочу ходити навколо – вона завмирає з виделкою в руках. Та нервово ковтає. – Ми вже дуже довго знаходимось в стосунках, але є один момент… Який не дає мені покою. – відчуваю хвилювання.

-Який?- тихо запитує вона. – Коханий не мовчи, будь ласка – моя ж ти зірочка.

-Мені дійсно добре с тобою, ти для мене дійсно найкращий друг, найкраща підтримка, але є те що мені не подобається. І ти прекрасно знаєш що..

-Щ..о..? – Я встаю за столу, її виделка падає з грохотом, а я підхожу ближче та встаю на одне коліно.

-Це твоя фамілія, і я хочу щоб нарешті вона нарешті стала такою як в мене. Ти вийдеш за мене? – тремтячими руками намацую коробочку з обручкою, відкриваю. Вона дивиться на мене з повними очима сліз. Зривається та падає в мої обійми.

-Дурник…- єдине що вона може промовити, після чого починає плакати, та обіймає сильніше.

-Я чекаю відповіді люба…

-Так… так … так…- я цілую її, після чого вона відсторонюється, я беру її руку та надягаю каблучку, вона слідкує за моїми діями, я відчуваю як тремтять її руки. Цілую в те місце де тепер каблучка, та вона знову припадає в мої обійми. – Я тебе приб’ю колись – Шепоче мені, а я посміхаюся. – Ти заставив мене дуже сильно нервувати, а мені не можна. – Каже мені та ховає обличчя.

-Тобто не можна???- щось я трохи не второпав. -Злат?-Вона бере мою руку та кладе на свій плоский живіт.

-Ти станеш татом. -ЩОООО???? Не вірю сказаним словам, тому беру її на руки та починаю крутитися разом з нею. – Відпусти… відпусти…- сміється та легенько б’є своїми маленькими кулачками.

-Це правда? Я стану татом? – Вона киває. – Я не можу повірити, як? – дурне питання, але я дійсно шокований, тому що ми планували дитину вже більше двох років, але нічого не виходило. – Який термін?- вона посміхається

-Сім тижнів. Випереджу твоє питання, так це сталося саме на Канарах в тій самій відпустці, я думала, що мені здалося. Бо типу затримка може бути через те що зміна клімату і тд… Але все таки вирішила зробити тест і ось. В нас буде маленька, я хотіла відразу тобі сказати, але думаю можливо мені здалося. Але ні всі тести, що були вдома показали дві смужки. І тоді я вирішила записатися на огляд, і лікар підтвердила.

-Ось чому ти була втомлена останній тиждень. Це не через роботу було. – вона посміхається та киває. Потім підходить до сумки та дістає якийсь папірець та дає мені.

-Це перша фотографія нашої дитинки. Я вчора була на УЗД і мені зробили подарунок. – беру в свої руки та дивлюся на чорно-білу фотографію. – ось ця маленька цяточка наш малюк. – усміхаюся та пригортаю до серця. Після обіймаю свою дружину…