Розділ 6. Час відновлюватися

Дункан лежав і думав, як діяти далі.

Тіло було безпорадне — фізично він не розпоряджався своєю долею. Енергія, яку він намагався прокачати по тілу, вперто не пробивалася до ураженого місця. Поки що результату не було. Тільки терпіння. Тільки час.

Адріана тим часом сіла за стіл і взялася писати на пергаменті. Перо скрипіло, чорнило лягало рівними рядками. Вона писала зосереджено, іноді зупиняючись, ніби добираючи слова.

— Дункане, — сказала вона, не обертаючись. — У мене є ще одне завдання. Ти повинен передати цього листа Урді.

Давид, який стояв біля дверей, скривився — наче з'їв гірку пилюку.

— Пані... ви хочете зв'язуватися з тією відьмою?

Адріана різко обернулася.

— Не мели того, чого не слід. Навіщо ти підтримуєш ці плітки? Ти знаєш, що вона насправді знахарка. І допомагала вже нашому роду раніше. Тому їй і дозволив ще старий барон проживати в лісі біля міста.

Давид мовчав, опустивши очі.

— Як накажете, пані. Я це доручу. Передам листа ліснику — старому Барсуку. Йому довіряю.

— Я згодна з тобою, — кивнула Адріана.

Давид узяв пергамент, обережно склав і сховав під плащ. Вийшов.

Знахарка. Урда. Дункан подумав, що стає цікавіше. Можливо, від неї вдасться дізнатися про трави, які можуть допомогти. Про те, як прискорити відновлення. Але поки що — чекати.

Настав вечір.

Карина принесла бульйон у глиняному горщику, від якого йшов насичений, ароматний запах. Вона поставила його на столик, і кімната наповнилася теплом і затишком.

Адріана взяла дерев'яну ложку й миску, налила бульйону. Обережно підняла голову Дункана, підсунула ложку до його губ.

Їжа була тепла — не пекла, а приємно зігрівала. І дуже смачна. Дункан потроху почав ковтати, відчуваючи, як бульйон розходиться по тілу, наповнюючи його силою. Минуло кілька хвилин. Адріана зупинилася, розуміючи, що велика кількість може бути небезпечною для ослабленого організму. Дункан і сам відчував — шлунок ще не здатний прийняти багато. Але бульйон був чудовий.

Адріана витерла йому губи, вкрила ковдрою. Потім сіла в крісло, взяла книгу й заглибилася в читання.

Дункан лежав, відчуваючи, як тепло розливається по всьому тілу. Повіки важчали. Він заснув.

Ранок розбудив його стуком у двері.

То був Давид.

— Пані, — сказав він, заходячи до кімнати. — Ніч минула спокійно. Але охоронці бачили двох підозрілих чоловіків, які крутилися біля маєтку. Впіймати не вдалося — зникли швидко.

Адріана напружено випросталася.

— І ще, — додав Давид. — Прийшов лісник. Урда передала на словах: прибуде пізно ввечері. І зробить усе, що в її силах.

Адріана кивнула. Обличчя трохи пом'якшало.

— Добре, — сказала вона. — Дякую.

Давид кивнув і вийшов.

День минув спокійно — у звичайному ритмі. Адріана сиділа біля ліжка, іноді читаючи, іноді просто дивлячись на сина. Дункан лежав із заплющеними очима, працюючи над тілом, накопичуючи енергію, чекаючи вечора.

Знахарка мала прийти. І це давало надію.