Глава 6

— Рано чи пізно вони дізнаються про твоє повернення, — тихо промовив Шуань, з’явившись із дзвоника так різко, ніби його штовхнула сама тривога. Металевий передзвін ще кілька секунд тремтів у повітрі, розчиняючись у сухому вітрі степу. — Події на горі вже мали б привернути увагу заклиначів.

Лан ледь повернув голову. Його профіль був спокійним, байдужим, хоч у погляді промайнув холодний розрахунок.

— Навряд чи вони відрізнять мою енергію, — відповів він. — Хіба що хтось зі старійшин вирішить особисто розібратися. У нас є час.

Вони йшли вже кілька годин. Дорога тягнулася нерівною стрічкою, раз у раз переливаючись між полями та вузькими смугами лісу. Повітря ставало важчим, сухішим, а трава сухою, ламкою. У цьому просторі було надто тихо: навіть птахи, здавалося, оминали його.

Чжань зрідка піднімав погляд, намагаючись розгледіти щось попереду, але частіше нишком стежив за Ланом. Той ішов трохи попереду. Плечі опущені, проте обличчя час від часу стискалося ледь помітною тінню занепокоєння. Лан слухав світ так, ніби він був настороженим звіром.

Шуань кілька разів хотів щось сказати, але зупиняв себе, спостерігаючи за двома живими обличчями. Коли вони вийшли на відкритий пагорб, вітер змінив напрямок, б’є у спину теплим подихом. І саме в цю мить Лан раптом сповільнив крок. Потім зупинився зовсім. Його рука мовчки піднялася вгору.

— Стійте, — сказав він

Лі Чжань і Шуань одразу завмерли, щойно Лан підняв руку. Попереду ще на кілька кроків трава хитнулася від вітру, але Лан дивився не на неї, його погляд був спрямований вище, на край пагорба.

Дві постаті рухалися по гребеню, силуети чітко вимальовувалися на фоні блідого неба. Легкі ханьфу коливалися позаду них, а золотисті емблеми на плечах час від часу блистіли в променях сонця. Заклиначі з клану Золотого Сокола. Вони зупинялися, жестикулювали, вказували в різні боки, схоже, щось вираховували або шукали сліди недавньої магії.

— Вони нас ще не помітили, — тихо промовив Лан, нахилившись так, щоб краще оцінити дистанцію.

Шуань нахилився трохи вперед, визираючи з-за плеча Лана:

— Хм. Якби в них був хоч натяк на твій слід, вони вже підняли б тривогу.

— Саме тому нам краще не давати їм причин, — коротко відповів Лан.

Він підняв руку, неначе ловив невидиму нитку в повітрі. Його губи ледь ворухнулися. Тіні під найближчим кущем здригнулися й сплелися в плоть. З темряви виринув створений ним демон, худий, витягнутий, із довгими кінцівками, які нагадували клуби диму. Його шкіра мерехтіла, ніби була зітканою з нічного туману. Червоні очі спалахнули, приймаючи наказ Юй Лана, ще до того, як він був озвучений. Демон нахилив голову в поклоні, тонкі пальці злегка скребнули землю. Навіть Лі Чжань, який знав, що це лише тіньова магічна форма, відчув, як у нього по спині пробіг холод.

— Відволічи їх, — промовив Лан тихо.

Демон зник у стрибку. Лише легкий рух сухої трави видав, куди він подівся.Хвилина і вже з пагорба долинуло різке:

— Хтось поруч!

Заклиначі помітили рух тіні. Один із них миттєво виставив руку вперед, малюючи у повітрі знак захисної печаті. Другий рвонув уперед, розсікаючи простір вогняним спалахом. Полум’я рикнуло, підняло хмару куряви, але вдарило в порожнечу.

— Повелись, — тихо прокоментував Лан, і куточок його губ ледь смикнувся в задоволенні від того, як легко вони піддалися провокації.

Він повернувся до своїх, ковзнув поглядом вперед.

— Ходімо, — сказав він.

Поки заклиначі переслідували демона, юнаки лишалися непоміченими. Лан першим рушив уперед, ледве торкнувшись сухої трави, і жестом наказав іншим триматися позаду. Вони спустилися з пагорба стрімко, але майже беззвучно, немов їхні рухи були частиною навколишнього ландшафту. Трава подекуди діставала до колін, колюча й висохла, чіплялася до одягу, але жоден із них не зважав на це.

У низині було дещо темніше. Кілька дерев утворювали невеликий острівок тіні, і Лан вів їх саме туди, уважно ступаючи так, щоб не переламувати гілки й не піднімати пил. Вгорі, на пагорбі, загриміло. Закляття вибухали у повітрі зі звуком, схожим на удар блискавки об камінь. Вогняні дуги різали простір,  заклиначі з клану Золотого Сокола працювали злагоджено, вправно, не витрачаючи часу. Але демон, якого Лан покликав, не був для них легкою здобиччю.

Його силует миготів між кущами, немов туман, що намагаються схопити руками, невловимий, холодний, створений, здається, не з плоті, а з самої темряви. Червоне світіння його очей то спалахувало, то згасало і кожен спалах змушував заклиначів змінювати напрям атаки, витрачаючи більше сил, ніж вони могли дозволити собі в польових умовах.

— Вони далеко не новачки, — прошепотів Чжань. Він нахилився, щоб зменшити силует, і ковзнув поглядом уздовж пагорба. Його пальці торкнулися руків’я меча. — Довго демон не протримається.

Юй Лан не сповільнив кроку й не озирнувся..

— Йому й не треба. — Голос Лана був упевненим. — Головне, щоб ми відійшли достатньо далеко, перш ніж вони подумають дивитися навколо.

Він таки кинув короткий погляд через плече. На мить його очі зблиснули холодною оцінкою ситуації. Юй Лан не боявся заклиначів. Але видавати себе передчасно означало зруйнувати всі плани й підставити Чжаня. Демон тим часом тягнув заклиначів все далі і далі. Його рухи здавалися хаотичними, та в них була прихована логіка, тінь петляла так, щоб відвести переслідувачів максимально далеко від юнаків.

— Вони навіть не знатимуть, кого переслідували. — Нарешті сказав Лан, наче остаточно пересвідчившись у власному розрахунку.

Шуань, який плив поруч тихо хмикнув.

— А казав, що не любиш використовувати їх у ролі наживки.

— Я не люблю марнотратства, — сухо відповів Лан. — І цей демон знає, що робить.

Шуань посміхнувся, але промовчав.

Коли вони нарешті дісталися невеликого гаю, тиша опустилася навколо. Лан зупинився під тінню дерев і різко змахнув рукою і демон, який досі вів за собою заклиначів, розсипався в повітрі, немов дим, який поглинув вітер. На мить у повітрі ще тремтіла частка темної енергії, але вона швидко згасла. Десь далеко почувся приглушений вигук, заклиначі, втративши слід, певно, розгубилися. Та Лан знав, що  ті не зупиняться. Вони шукатимуть. І рано чи пізно можуть підійти надто близько.