Розділ 1. Діти південної темряви. (частина 2)

Мовчання та одноманітність руху вже майже підштовхнули Кайла відкрити рота, але тунель нарешті розширився, темрява змінилась сірим присмерком і хлопці опинилися у невеличкому підвалі. Незнайомець насторожено завмер, прислухаючись. За його прикладом завмерли й брати. Нарешті, видихнувши з полегшення, хлопчисько стягнув з обличчя шарф та озирнувся:

 - Ви звідтам? З-за Стіни?

Відпиратися не було сенсу.

 - Ми… - Кайл вже хотів згадати Хізер, але перед його очима все ще стояла картина тіла, що простяглося на битому асфальті. Люди не кидаються отак просто з дахів будинків! Паніка перехопила всі інші думки:

 - Що це на хрін таке було?!Бомбардування живим м*ясом?!

Очі вже достатньо звикли до присмерку, щоб розібрати усмішку на обличчі хлопця:

 - Ось я і кажу, що ви не звідси.

Хлопчисько всівся на ящик, що стояв у порожнього дерев*яного стелажу.

 - Військові не ходять по двоє. Та й зброя в них крутіша. Ви туристи? – хлопчина широко усміхнувся і розкинув руки. – Завжди хотів почати свій бізнес!

Почухавши підборіддя, незнайомець додав:

 - Скільки беруть за послуги гіда на тій стороні?

 - Я серйозно! - не витримав Кай. – Що. Це. БУЛО?!

Кейден примирливо поклав руку на плече брата:

 - А хіба ТАМ не знають, чому нас обнесли Стіною? – поцікавився хлопчина з сумнівом та відтінком виклику.

 - Вибух у лабораторії «Терра Нови», - сухо відповів Кей.

 - Вони ставили експерименти зі шматком метеорита з Кодали, - продовжив Кайл.

 - Кодалу обнесли стіною за двадцять років ДО вибуху, - склавши руки на грудях, вимовив незнайомець. – Не такою великою, але… Мабуть, встигли перестріляти все. Що б вони не робили з тим шматком космічного лайна, а сморід до сих пір не вивітрився, як бачите. Я би сказав, навіть гірше стало. Мабуть, чекають, коли ми всі вимремо, щоби можна було вільно вертіти тут свої справи.

 - Кодала – була десь в цих горах? – уточнив Кейден.

 - На Улосі.

 - А ти там був? – одразу ж поцікавився Кай.

Хлопчина похитав головою:

 - Ви, мабуть, ще не зрозуміли: у місті можна потрапити в серйозну халепу. Лізти в гори? Я не самогубець. Хоча Дарик скаже інакше. Я – Латіф, до речі, - хлопець підвівся та, витерши об штані долоню в потертій мітенці, простягнув руку братам. «Кей! Кай!» - відрекомендувалися ті. Все ще стискаючи руку Кайла, Латіф нахилився ближче та, прижмурившись, уважно вдивився в обличчя одного, а потім іншого.

 - Щоб я провалився!

 - Хе-хе-хе, – не втримався Кайл від тихого смішку. Кей обмежився стриманою усмішкою. Їм ніколи не набридало те, яке враження справляє їх зовнішність на сторонніх людей.

 - Похмурий – Кей. Я – Кай, - та, звернувшись вже до брата, бадьорим, повеселілим тоном додав: Я ж казав, треба було тебе поголити для більшого ефекту.

Кей стомлено закотив очі, хоч в напівтемряві цього було майже не видно. Іноді він втомлювався від жартів Кая, але його титанічного терпіння завжди вистачало для брата.

Потрясіння від побаченого на площі відступило і Кайл пожвавився, увійшовши в звичайне для себе русло деякої розслабленості. Часом йому здавалося, якби не жорсткість та дисциплінованість брата, його, Кая життя, зійшло би з рейок вже давно… проте весело й з музикою.

 - Ті… - Кайл затнувся, намагаючись підібрати правильне слово, - люди…

 - Люди? – перебив Латіф, - То вже давно не люди. Тобто в теорії нібито люди, але…

Хлопця перебив тихий стук у двері. Один удар. Пауза. Три удари.

 - Нормуль. То Дарик.

Латіф встав з ящика, тихо, як кіт, підійшов до дверей й відсунув засув. У підвалі на мить стало світліше. Потім почувся тихий голос. Розібрати сказане було складно. Але тембр однозначно був жіночим.

 - В нас гості, - попередив Латіф. Новоприбула взяла його за плече й досить грубо відтягнула назад. В очі братам вдарив неяскравий промінь світла. Але після напівтемряви він змусив неприємно примружитися.

Кай прикрив очі тильним боком долоні.

 - Вони не місцеві… - виглянувши з-за плеча незнайомки, вставив Латіф, випередивши Кайла. Але дівчина не стала чекати їх пояснень. Перебивши одразу обох, вона запитала різко і навіть вороже:

 - Що ви тут забули?

 - Ми не вороги, - м*яко і примирливо сказав Кайл. – Нам треба знайти одну людину.

 - Тільки одну? – незнайомка підвела брову. Здавалося, вона готова кинутися в бій і Кайл ніяк не розумів, що викликає в ній таку агресію.

 - Дарик! – втрутився Латіф, - Чи тебе плювун покусав?