Глава 3.

Марк не міг відійти. Коло лабораторії, тускле освітлене денне світло, здавалося спокійним, але всередині - гамір. Сигнал з диску розбудив стародавню пам'ять. Він знову наклав руку на металевий диск. - Він холодний, - подумав Марк, але холод не страх, він - виклик.

Наступного ранку він виїхав до того кургану. Поле навколо було порожнім, за винятком кількох високих стебел дикої трави, які похитувалися від ранкового вітру. Земля здавалася пам'ятною - кожен крок збирав тіні часу.

Він спустився в поховану камеру, світло торкнулося стін, на яких були виписані символи, схожі на спіраль із диску. Там, в центрі, лежав ще один вузький отвір - як ніби хтось залишив двері до глибшого простору.

Пристосувавши обладнання, він ввімкнув і побачив - на дні отвору лежало скло з піском, що блищав дрібними блисками. Він відчинив скелю, і вода - холодна, як крига - повільно витекла. Разом з нею піднявся слабкий запах старого дерева і металу.

Марк витягнув скло. Під ним - рука, витончена і немов не з цього часу. Рукоятка стародавнього артефакту,  закрита в склянці, повільно показувала свою форму - вигнуте лезо зі знаком, подібним до тієї ж спіралі. Він усвідомив: це не просто артефакт. Це ключ.

Його серце калатало. Він підніс прилад до рукоятки, і голос із диску ледь чутно промовив: 

- Відчиняй двері, що спить. Але пам'ятай: коли увійдеш - повернення буде іншим.

Марк зробив крок уперед - і степ озвався низьким гулом, ніби вітав прибульця, який пам'ятав більше, ніж сам здогадувався. Повітря було густе, майже відчутне, з присмаком диму і полину. Вдалині спалахнули ранні блискавиці - без грому, без бурі, як сигнали небесних світильників, що колись вели скіфські племена їхнім шляхом. 

Образ вершника зник, але в пам'яті залишився відбиток - не тінь і не сон.

Степ дихав теплом давнини. Марк зробив ще кілька кроків, і під його ногами хрускотіли кристалічні лусочки солі - ніби тут нещодавно відступило море. Повітря було густим, насиченим ароматом полину та водночас у ньому було щось інше: металевий присмак, як перед грозою або... перед явищем, яке ще не має назви в жодній сучасній науці.

Вершник з'явився знову - вже не як примара з камери, а як жива, матеріальна постать. Кінь його ступав беззвучно, ніби ковзаючи над землею. Марк навіть не одразу помітив, що копит не торкаються поверхня землі.

Вершник дивився на нього уважно, оцінюючи, але не вороже. 

- Ти перейшов поріг, чужинець, - промовив він. - Але поріг не терпить нерозумних.

Голос звучав мов крізь віки, проте не стародавньою мовою. Марк чітко розумів кожне слово - і це його налякало більше, ніж сама поява воїна.

 - Хто ти? - Марк змусив себе запитати. - І що це за місце?

Вершник нпхилив голову.

- Ти стоїш у міжчассі. Земля, яку знаєш ти, ще не пробудила в собі ці пласти. А ми - сторожа того, що не повинно зникнути з пам'яті світу.

Марк відчув, як у грудях защеміло. Археологи завжди мріють про відкриттяале, але не про таке. Не про стрибок у те, що офіційна історія називає міфом.

- Чому я? - запитав він.

Вершник спрямував свій погляд на знак-спіраль, що світився на кам'яній арці.

- Бо ти торкнувся коду. Наша пам'ять вписана не в камінь - у самі структури простору. Той, хто здатен відчитати їх, здатен і перейти.

Марк провів рукою по кишені, де лежав древній диск, знайдений у кургані. Він раптом зрозумів: це не артефакт. Це ключ. 

Степ навколо заломився хвилями марева. Далеко, на обрії, розпочала підійматися тінь - величезна, мов гірська гряда, яка рухається.

- Що це? - голос Марка зірвався.

- Пробудження, - тихо відповів вершник. - Те, що стерли з хронік, але не з реальності. Коли кордон між світами розкривають силоміць, відлуння минулого шукає шлях назад.

-Тобто я спричинив це?

- Ти лише відкрив двері, - сказав воїн. - А те, що за ними, давно чекало.

Марк відчув, як земля під ним знову здригнулася. Вітер, холодний як подих печери, пронісся над степом. Кам'яна арка загуділа - низько, протяжно, як струна на стародавній гуслі.

- Що мені робити? - спитав Марк. - Як мені повернутись назад?

Вершник спрямував на нього погляд, у якому поєднувалися мудрість і гіркота.

- Повернення можливе лише для того, хто зрозумів, навіщо перейшов. 

Він зробив рух рукою, і земля між ними освітилась золотавим сяйвом. 

- Шукай тих, хто залишився тут до тебе. Ти - не перший. Але, можливо, перший, хто зможе зібрати розірвані нитки часу.

Степ знову наповнився туманом, а вершник розчинився в ньому так само тихо, як і з'явився.

Марк залишився сам. Перед ним - нескінченність скіфської ночі, за спиною - двері, які він відчинити вже не міг. І лише один шлях уперед.

До таємниць, які проростають між світами. До істини, яка вижила попри тисячоліття. До свого власного призначення - яке він ще не збагнув.

Марк міцніше стиснув диск у долоні.

- Добре, - прошепотів він у темряву. - Якщо минуле мене покликало - я відповім.

І зробив перший крок у серце давнього царства, що повернулося з відлуння.

-

Марк відсунув скло, взяв рукоятку і відчув імпульс - як струм проходить крізь кістки. Камера тьмяно заблискала, і з темряви з'явився образ - вершник на скіфському коні, із луком за плечима, .очі його були мудрі й віддалені. Він підняв руку, і земля під ногами вібрувала.

'Марк засмутився. Коли відкрив очі - він стояв вже на іншому місці: топкий степ, який тягнувся без кінця, нічне небо було яскравішим ніж зірки сучасного світу, і над ним   - велика арка каменю, .позначена тим самим знаком-спіраллю.

І тоді він збагнув: він не просто відкрив археологічне відкриття. Він перейшов кордон між світами - між минулим, яке не завершилось, і майбутнім, яке чекає на пробудження.