Розділ 5: Крізь Вогонь і Тінь

Ніч у Східних горах не приносила спокою. Вона була схожа на звіра, що затаївся в ущелині, чекаючи на найменшу помилку своєї здобичі. Вітер шаленів між кам’яними хребтами, виючи диким голосом і кидаючи в обличчя жмені дрібної крижаної крихти.
Елоїза затягнула пасок на шкіряному обладунку, перевіряючи, як легко виходять клинки з піхов за її спиною. Руки злегка тремтіли — не від холоду, а від того залишку дивного тепла, який все ще жеврів у її долоні після дотику Каелена. Їхній перший зв'язок, це химерне сплетіння золотого світла та фіолетової темряви, залишив після себе глибокий слід у її єстві. Вона більше не відчувала себе порожньою чи беззахисною. Навпаки — її Ядро пульсувало силою, яка тепер здавалася набагато стійкішою, ніж будь-коли раніше.
— Швидше, — тихо наказав Каелен, виступаючи з напівтемряви печери.
На ньому знову був важкий чорний плащ Тіньового Ордену. Він закинув за спину свій обсидіановий меч, а срібне волосся сховав під глибоким капюшоном. Його обличчя знову нагадувало безжальну маску командира, але Елоїза встигла помітити, як сильно стиснулися його щелепи. Зараження Безоднею вимагало сили, а майбутній бій обіцяв виснажити його до краю.
Поруч із ними захеканий Рене швидко набивав шкіряну сумку сухими травами та залишками відвару. Його рука була перев’язана брудним полотном, крізь яке просочувалася свіжа кров, але хлопець не скаржився.
— Командире, нижня стежка ще вільна від патрулів, але там занадто крутий спуск, — тихо промовив він. — Якщо ми підемо нею, то втратимо ефект несподіванки. На головному перевалі стоїть Бранд із двома десятками карателів. Вони вже активували першу лінію кривавих рун.
— Бранд не чекає, що ми підемо прямо на нього, — холодно зауважив Каелен. Його фіалкові очі блиснули з-під капюшона. — Він думає, що ми намагатимемося обійти пастки через ліс. Саме тому ми прорвемося через центр. Елоїзо, ти готова?
Дівчина глибоко вдихнула повітря, що пахло озоном і снігом, і рішуче кивнула.
— Готова. Але якщо твоя теорія про наше сплетіння сил виявиться помилковою…
— Тоді ми просто помремо разом, — закінчив він з ледь помітною, гіркою посмішкою. — Не найгірший кінець для бунтівника та державної зрадниці.
Вони залишили притулок, розчинившись у нічній темряві. Рене залишався позаду — його завданням було відвести решту людей Третього крила через таємні підземні тунелі в безпечне місце. Тепер Елоїза та Каелен були самі.
Дорога до перевалу вела крізь вузьку ущелину, де кам’яні стіни піднімалися так високо, що майже повністю закривали небо. Срібний та багряний місяці кидали на землю довгі, химерні тіні, які, здавалося, рухалися самі по собі. Кілька разів Елоїзі ввижалося, що за валунами хтось стоїть, але Каелен лише мовчки стискав її плече, вказуючи, що це просто гра світла. Або Безодня, яка підступала все ближче до їхніх розумів.
За годину вони дісталися виходу з ущелини. Попереду відкривався широкий гірський перевал, що з’єднував долину з великим трактом, який вів прямо до столиці.
Але шлях був перекритий.
Посеред дороги височіли три великі кам’яні колони, покриті яскравими, багряно-червоними символами. Вони світилися зловісним, гарячим світлом, від якого повітря навколо тремтіло і пахло розплавленою міддю та спаленою вовною. Це були криваві руни Маллана — магія заперечення, створена для того, щоб висмоктувати життєву силу з кожного, хто наблизиться без дозволу.
За колонами виднілися намети карателів. Двоє вартових у важких обладунках із залізними масками на обличчях повільно обходили периметр, тримаючи натягнуті арбалети.
— Руни підживлюються живою кров’ю, — тихо прошепотів Каелен, коли вони залягли за великим уламком скелі за п’ятдесят кроків від застави. — Якщо ми просто спробуємо пройти, вони випалять наші Ядра за кілька секунд. Мені потрібно підійти впритул, щоб нейтралізувати головний фокусуючий кристал своєю Тінню. Але вартовим достатньо зробити один постріл, щоб підняти тривогу.
— Я відволічу їх, — запропонувала Елоїза, намацуючи рукою свої клинки.
— Ні. Їх занадто багато, а руни зреагують на твою чисту золоту магію миттєво. Нам потрібно діяти разом. Пам’ятаєш, що ми робили в печері?
Вона подивилася на нього. У напівтемряві його бліде обличчя здавалося майже прозорим, а чорні вени на руці під рукавичкою пульсували так сильно, що це було видно навіть крізь цупку шкіру. Він терпів неймовірний біль, але не показував цього.
— Пам’ятаю, — тихо відповіла вона.
— Тоді дай мені руку.
Елоїза без вагань поклала свою долоню в його руку. Цього разу контакт не викликав болю. Золоте джерело всередині неї відгукнулося м’яким, майже радісним трепетом, а прохолодні тіні Каелена обережно огорнули її пальці.
— Тепер повільно закликай світло, але тримай його всередині мого контуру. Я буду твоїм щитом, а ти — моїм мечем.
Вона заплющила очі. Перед її внутрішнім зором знову постала картина Грейсфоллу в його найкращі часи — величні золоті сади, батьківська посмішка і чистий, теплий вітер. Вона витягнула цю емоцію, це світле минуле, перетворюючи його на першородну енергію Хранителів. По її венах розлилося гаряче сонце.
Каелен різко вдихнув. Його тіні навколо їхніх рук почали швидко розширюватися, перетворюючись на густий, майже фізично відчутний фіолетово-чорний туман. Але цей туман не гасив золотої магії Елоїзи — він став для неї лінзою, що збирала розсіяні іскри в один смертоносний, концентрований промінь.
— Вперед, — прошепотів маг.
Вони піднялися з-за скелі одночасно.
Карателі на заставі миттєво помітили рух. Один із вартових підняв арбалет і крикнув щось своїм спільникам, але не встиг натиснути на гачок.
Каелен зробив різкий помах лівою рукою. Хвиля фіолетових тіней, підсилена золотим світлом Елоїзи, збила арбалетника з ніг, відкидаючи його на кам’яну стіну. Інший вартий встиг вистрілити, але болт просто розчинився в темному щиті, який виник перед героями.
Бранд, командувач карателів, вискочив із найбільшого намету. Його залізна маска з безперечним оком зловісно відбивала світло багряних рун.
— Це вони! — закричав він, вихоплюючи свій важкий дворучний меч. — Знищити мага! Дівчину взяти живою!
Карателі кинулися в атаку. Але Елоїза та Каелен більше не були двома окремими бійцями. Вони діяли як єдиний організм.
Елоїза відчувала кожен рух Каелена через їхній ментальний і магічний зв’язок. Коли один із карателів спробував обійти їх збоку, вона миттєво розвернулася, випускаючи з вільної лівої руки тонку золоту голку чистого світла. Магія Хранителів пробила важкий обладунок ворога, змушуючи його впасти на коліна.
Каелен тим часом пробивався прямо до кривавих колон. Його обсидіановий меч залишав у повітрі чорні смуги, які з тріском розривали захисні чари карателів.
— Елоїзо, зараз! Направ все світло в кристал! — крикнув він, зупиняючись за три кроки від центральної колони.
Він підняв свою праву руку, звільняючи її від шкіряної рукавички. Чорні вени палали диким, фіолетовим вогнем.
Дівчина стиснула його ліву долоню обома руками. Вона віддала все, що мала — всю свою лють, весь біль втрати батька, всю надію на майбутнє. Золотий потік сили вирвався з її грудей, пройшов крізь тіло Каелена і сконцентрувався на кінчиках його пальців у вигляді сліпучої, двоколірної сфери.
Каелен з силою опустив руку на головну криваву руну.
Вибух був настільки потужним, що здригнувся весь перевал. Багряне світло рун миттєво згасло, замінене яскравим золотим спалахом, який розірвав магічний контур заперечення на тисячі дрібних іскор. Кам’яні колони з гуркотом обрушилися, засипаючи уламками дорогу.
Бранд і карателі, що вижили, були відкинуті ударною хвилею на десятки кроків назад. Їхня магія крові розпалася, залишаючи ворогів беззахисними та дезорієнтованими.
Елоїза впала на коліна, важко дихаючи. Вона була повністю спустошена, але цього разу її Ядро не боліло — воно повільно відновлювалося, підживлюване залишками сили, які повернулися до неї крізь руку Каелена.
Але сам маг почувався набагато гірше.
Каелен хитнувся і ледь не впав на каміння. Його права рука була повністю покрита чорним туманом, який піднімався вже вище плеча, досягаючи шиї. Він важко хрипів, а його фіалкові очі на мить повністю потемніли, втрачаючи людський вираз. Зараження Безодньою відреагувало на надмірне використання сили, намагаючись повністю поглинути його розум.
— Каелен! — Елоїза підповзла до нього і схопила його за обличчя, змушуючи подивитися на себе. — Дивися на мене! Не відпускай контроль!
Її пальці, все ще теплі від залишків золотої магії, торкнулися його блідих щік. Це світло подіяло як холодний компрес на гарячу рану. Темрява в його очах почала повільно відступати, повертаючи знайомий фіалковий відтінок.
— Я… я в порядку, — прохрипів він, намагаючись піднятися. Його голос тремтів від напруги. — Нам потрібно йти. Швидше. Бранд скоро оговтається, і тоді сюди прийде вся королівська гвардія.
Елоїза допомогла йому піднятися, закидаючи його здорову ліву руку собі на плече. Вони пройшли повз зруйновану заставу, залишаючи перевал Бранда позаду.
Попереду, під світлом двох місяців, починався довгий тракт, який вів прямо до серця Імперії — до столиці, де на них чекали нові вороги, нові випробування і єдиний шанс повернути свій світ з Безодні.