Розділ 2: Ціна Тіней

Холодний метал руків’я коротких клинків здався Елоїзі єдиною стабільною річчю в усьому світі, який щойно знову почав тріщати по швах. Вона тримала зброю низько, леза дивилися назад і трохи вбік — стійка, яку її вчив використовувати старий майстер зброї в Грейсфоллі, коли справа доходила до ближнього бою в обмеженому просторі.
— Не підходь, — її голос більше не нагадував солодкий лепет переляканої служниці Еллі. Він став низьким, рівним і гострим, мов крижана бурулька. — Тіні багато про що шепочуть дурням, лорде Ордену. Але зазвичай це їхні останні слова перед тим, як вони захлинуться власною кров'ю.
Каелен не ворухнувся. Навіть фіолетові стрічки туману, що вилися навколо його пальців, здавалося, завмерли, підкоряючись його залізній волі. У світлі двох місяців — срібного та криваво-червоного — його обличчя виглядало блідим, майже алебастровим, а коротке срібне волосся відливало синявою.
— Гарна стійка, — зауважив він, і в його голосі не було ні глузування, ні погрози. Лише сухий аналіз професіонала. — Але ліва нога занадто сильно напружена. Якщо я зроблю випад праворуч, ти не встигнеш перенести вагу тіла для блоку. Тобі не казали, що гнучкість важливіша за силу?
— Спробуй — і дізнаєшся, що мені казали, — процідила вона, роблячи ледь помітний крок убік, намагаючись тримати стіну таверни з лівого боку, щоб мати простір для маневру.
Каелен повільно, навмисно демонструючи кожен свій рух, підняв праву руку на рівні грудей. Рунічна рукавичка на його долоні тьмяно замиготіла сріблом.
— Якби я хотів твоєї смерті, Елоїзо, я б не став чекати, поки ти вийдеш на задній двір. Тіньовий Орден не бавиться в шляхетність. Ми просто виконуємо роботу. Прямо зараз у залі таверни сидить десяток шахтарів і троє моїх людей. Мені достатньо було зробити один жест, і сюди злетівся б увесь прикордонний загін Протектора.
— Тоді чому ти цього не зробив? Маллан обіцяв за мою голову половину Імперії. Хіба Опаловий Орден не служить йому, мов вірні пси?
На мить обличчя мага спотворила ледь помітна гримаса відрази. Срібні руни на його рукавичці наче спалахнули яскравіше, пригнічуючи темну енергію, що намагалася прорватися назовні.
— Маллан вважає, що ми йому служимо, — тихо промовив Каелен. — Але між служінням і очікуванням слушного моменту є велика різниця. Протектор зробив свою ставку на Безодню. Він думає, що зможе приборкати океан за допомогою дірявого відра. Але океан уже просочується крізь стіни.
Він зробив крок вперед. Елоїза миттєво хитнулася назад, але Каелен не став нападати. Замість цього він зупинився і плавним рухом стягнув важку шкіряну рукавичку з правої руки.
Дівчина мимоволі затамувала подих, а її пальці на клинках на мить послабили хватку.
Долоня і передпліччя мага були спотворені. Шкіра там мала неприродний попелясто-сірий відтінок, а під нею, мов чорні хробаки, пульсували роздуті вени. Вони світилися тим самим фіолетовим світлом, що й очі мага. Це не було звичайне заклинання чи татуювання.
— Тавро Безодні, — прошепотіла вона, відчуваючи, як глибоко в її пам'яті прокидаються старі уроки батька. — Ти… ти заражений.
— Це ціна, яку платять ті, хто намагається стримати прорив без Ключа, — спокійно відповів Каелен, дивлячись на свою спотворену руку. — Кожного разу, коли Безодня намагається прорвати Східний вал, ми закриваємо проломи власними тілами. Наші душі вигорають, перетворюючись на попіл. Мені залишилося менше року, Елоїзо. Потім тінь повністю забере мій розум, і я стану однією з тих потвор, які спалили твій дім.
— І ти хочеш, щоб я тебе пожаліла? — її голос знову став жорстким, хоча всередині піднялася хвиля дивного, холодного суму.
— Мені не потрібен жаль. Мені потрібне твоє кільце. І ти.
— Кільце не продається. І воно не дістанеться нікому з Ордену.
— Ти не розумієш, — Каелен знову зробив крок вперед, і цього разу Елоїза відчула, як повітря навколо них стало гарячим і важким, наче перед грозою. — Твій батько, великий магістр Крістоф, створив контур контролю. Печатка на твоєму кільці — це не просто родинна реліквія. Це замок, який налаштований на кров Грейсфоллів. Без твоєї крові і моєї сили ми не зможемо перекрити головне джерело Безодні, яке Маллан відкрив під вежею.
Елоїза відчула, як рубін на її грудях, схований під тканиною, знову почав пекти шкіру. Камінь наче підтверджував слова мага, відгукуючись наближенням темної сили.
— Ти брешеш, — прошепотіла вона, але в її голосі вже не було колишньої впевненості. — Ти хочеш забрати кільце і віддати його Маллану, щоб отримати повне прощення або ліки від своєї хвороби.
— Ліків від Безодні немає, — сухо відрізав Каелен. — А Маллан…
Він не встиг договорити.
Зі сторони темного гірського лісу, що підступав майже до самого паркану таверни, донісся звук, від якого волосся на голові Елоїзи встало дибки. Це не було виття вовків чи крик нічного птаха. Це був низький, металевий скрегіт, ніби хтось тягнув гігантські залізні ланцюги по сухому камінню.
Кінь у стайні злякано заіржав, а за мить почувся глухий удар — тварина у паніці намагалася вибити двері стійла.
— Вони тут, — миттєво змінився в обличчі Каелен. Його фіалкові очі спалахнули диким, голодним світлом. Він швидко натягнув рукавичку назад і вихопив з-за пояса довгий чорний меч, лезо якого було виковане з темного обсидіану.
— Хто «вони»? — Елоїза розвернулася спиною до стіни таверни, тримаючи клинки напоготові.
— Іщейки Маллана. Вони випустили Гончаків Гніву. Ці тварюки йдуть за слідом твоєї золотої магії, яку ти так необачно випустила, коли твоє кільце зреагувало на мою присутність.
Паркан навколо двору раптом тріснув. Важкі дерев'яні дошки розлетілися на тріски, і на подвір'я вистрибнула потвора. Вона нагадувала величезного сухорлявого пса, але замість шерсті її тіло було вкрите чорною, мокрою лускою, а з пащі, всіяної трьома рядами гострих, мов голки, зубів, капала зеленкувата отруйна слина, що з шипінням пропалювала траву.
За першою тварюкою з темряви лісу виринули ще дві.
— Стій за мною! — крикнув Каелен, роблячи крок вперед і піднімаючи свій обсидіановий меч.
— Я три роки виживала без твоїх порад, магу! — відгукнулася Елоїза.
Перший гончак кинувся на них із неймовірною швидкістю, цілячись прямо в горло Каелену. Маг зустрів його ударом меча знизу вгору. Темна блискавка зірвалася з леза, розсікаючи повітря і розрубуючи потвору навпіл ще в польоті. Чорна кров бризнула на землю, змушуючи мох під ногами миттєво згорнутися і почорніти.
Але дві інші тварюки виявилися розумнішими. Вони розділилися. Одна кинулася на Каелена з флангу, а інша, зробивши обхідний маневр, стрибнула прямо на Елоїзу.
Дівчина згрупувалася. Страх, який сковував її тіло секунду тому, зник, поступившись місцем холодному, чистому розрахунку. Вона дочекалася, поки потвора наблизиться на відстань витягнутої руки, і різко впала на одне коліно, пропускаючи важке тіло над собою.
Одночасно з цим вона провела обома клинками по незахищеному череву гончака. Метал зустрів сильний опір луски, але гострі леза, загартовані в кузнях Грейсфоллу, зробили свою роботу. Потвора з вереском впала на землю, стікаючи темною жижею.
Елоїза швидко піднялася, але не встигла зробити і кроку, як з темряви лісу вилетіло щось важке. Це був довгий, покритий шипами шкіряний хлист, який з силою обвився навколо її правої ноги.
Сильний ривок змусив її втратити рівновагу і впасти на спину. Клинки вислизнули з рук, відлетівши в бік.
— А ось і наша маленька пташка, — пролунав з-за зруйнованого паркану хрипкий, неприємний голос.
З тіні дерев вийшов високий чоловік у важкому шкіряному обладунку Опалового Ордену. Його обличчя було приховане під залізною маскою у формі безперечного ока — символу Протектора. У руках він тримав руків'я хлиста, інший кінець якого міцно тримав ногу Елоїзи.
— Лорд Каелен, — каратель навіть не глянув на забиту тварюку під ногами мага. — Протектор буде дуже здивований, дізнавшись, що командувач Третього крила допомагає державній зрадниці. Хоча, зважаючи на стан вашої руки, вам уже все одно.
Каелен стояв нерухомо, його обсидіановий меч тихо гудів у нічній тиші.
— Відпусти її, Бранде, — тихо сказав він. — Ти знаєш, що вона не має відношення до того, що сталося три роки тому.
— Моє завдання — доставити її в столицю. Живою чи мертвою — Протектору байдуже, — каратель з силою смикнув хлист на себе, волочачи Елоїзу по землі.
Дівчина гарячково намагалася дотягнутися до одного з випущених клинків, але відстань була занадто великою. Кільце на її грудях палало так сильно, що здавалося, воно зараз пропалить її плоть наскрізь. Золоте світло почало просочуватися крізь пальці, якими вона притискала амулет.
— Каелен! — крикнула вона, відчуваючи, як магічні пута хлиста починають висмоктувати її власні сили.
Маг зробив різкий рух вперед, але в цей момент з лісу вилетіли ще троє карателів із важкими арбалетами, націленими прямо в його груди.
— Один рух, лорде, і ваші хлопці з Третього крила будуть шукати нового командира, — попередив Бранд.
Елоїза зрозуміла: допомоги чекати нізвідки. Її знову заженуть у клітку, з якої вона тікала три роки. Вони заберуть кільце. Вони знищать усе, що залишилося від її батька.
Лють, чиста і первісна, піднялася з глибини її єства. Золота іскра, яку вона ховала так довго, придушуючи кожен її прояв, нарешті знайшла вихід.
— Ні… — прошепотіла вона.
Рубін на її грудях вибухнув сліпучим золотим сяйвом. Потужна хвиля чистої магії Хранителів вирвалася з її тіла, розходячись на всі боки, мов ударна хвиля від вибуху.
Шкіряний хлист на її нозі миттєво спалахнув золотим полум'ям і розсипався на попіл. Каратель Бранд з криком відлетів назад, врізаючись у стовбур старого дуба. Арбалетники втратили рівновагу, їхня зброя вистрілила в небо, а коні в стайні замовкли, притиснуті до землі могутньою аурою дівчини.
Елоїза повільно піднялася на ноги. Навколо її тіла вихорилися золоті стрічки світла, а очі, колись темно-карі, тепер світилися чистим, неземним золотом.
Але це тривало лише кілька секунд.
Вона не вміла контролювати таку кількість сили. Величезний викид енергії миттєво виснажив її непідготовлене тіло. Золоте світло почало швидко згасати, голова стала важкою, мов свинець, а коліна підкосилися.
Вона почала падати, але чиясь міцна, гаряча рука підхопила її за секунду до того, як вона торкнулася землі.
— Непогано для служниці, — почув вона тихий голосок Каелена прямо біля свого вуха.
Останнє, що вона побачила перед тим, як остаточно зануритися в темряву — це як фіалкові тіні мага змикаються над ними, поглинаючи їх і захищаючи від решти карателів, що намагалися піднятися на ноги.