Розділ 1

Свято вересневого вознесіння охопило собою палац тутешнього архонта. Молодий правитель королівського півострова Гіден, Лазар Ларимар, крокував за руку з юною дівою, викликаючи у всіх присутніх заздрісні перешіптування.
— Ліциніє,— сіпнула вродливу леді її руда супутниця. — Хіба це не твоя сестра?
Ліцинія присоромлено опустила погляд зеленуватих очей додолу. Останнім часом їхній архонт обдаровує її молодшу сестру занадто великою кількістю уваги.
— Моя,— видихнула молода жінка. За іншої нагоди вона б щиро тішилася за Амаранту. Правда. Це мрія чи не кожної леді в Гідені — стати родичкою архонта. Якби той не був одружений.
— А що на це скаже...— знову почала шепотіти їй на вухо руда, та Ліцинія ті балачки припинила. 
За ними слідкувала дружина Ларимара. Ліцинія вклонилась зі всією повагою, намагаючись стримати на обличчі буденний вираз. Зеленуваті очі з досадою зиркнули в бік сестри й архонта. Треба швиденько її вкрасти з цупких лап цього негідника. До того ж на неї очікує серйозна новина. Невтішна новина. Ліцинія примружила осудливо очі. Про що ці двоє можуть так задоволено базікати?

***
Витончена рука Лазара вже вкотре перераховувала пальці на тендітній долоні Амаранти. Та біла, як молоко, вабила його погляд й тішила очі.
— Ваша сестра з нас очей не зводить,— задумано проказав він, кивнувши головою в бік колишньої леді Дункель. Ліцинія нещодавно покинула родинне коло, аби знову до того повернутися. Тільки-но сестра Амаранти віднайшла щастя в обіймах коханого чоловіка, як той за кілька місяців сконав від сухот. Звісно, вона повернулася до родинного гнізда, аби допомагати матері слідкувати за молодшими дітьми. Чим зараз й займалася.
— Я починаю думати, що їй не подобаюся,— схиляючись над темним волоссям Амаранти, аби поцупити своїм прямим носом його п'янкий аромат, викохував слова Лазар.
Золотий обідок вишукано виблискував на гладенькому волоссі відтінку шкаралупи горіха. Пітьма смолистих зіниць Лазара торкнулася поглядом дівочих губ. Він тихо видихнув, схиливши голову на бік:
— А ви як гадаєте?
Амаранта опустила очі додолу і обережно випросталася з ніжних рук архонта. 
— Вона піклується про мене, — легка усмішка осяяла бліде дівоче обличчя. — І вона знає мене занадто добре.
Серце юної красуні виплигувало з грудей, коли архонт стояв поруч і торкався її чи бодай дихав в тому самому напрямку. 
— Ви можете довести їй свої наміри, — Амаранта була ввічлива, як того вимагали манери та хороше виховання з приватними вчителями, яких не дивлячись ні на що оплачувала її мати. — У вас же вони шляхетні, так, вельмишановний Лазаре?
Він смачно прицмокнув язиком. Молодику подобалося, як юна вродливиця вміло виплутується з його пут. Від того Амаранту хотілося вхопити дужче. Легке зітхання. Погляд в бік Ліцинії.
— Хіба може бути інакше?— розвів руками архонт, хоч й подумки вже знову хапався за дівочий зап'ясток. — Правитель завжди прагне кращого для своїх підданих. Я не приховую своєї прихильності до вас.
Лазар нахилився до дівочого вушка, залоскотавши те подихом:
— Та і вам вона, ніби то подобається. Принаймні, про це свідчать дрібні мурахи, що тільки-но пішли вашою шкірою.
Лазар Ларимар самовдоволено посміхнувся.
— Це від прохолодного вітру, — зашарілась миттю брюнетка і поглянула в сторону сестри. — Думаю, моя сестра не буде проти нашої міцної дружби. 
— Така дружба може бути корисною для нас двох. Зокрема, для вашого молодшого брата. Особливо через ті жахи, що недавно сталися,— договорив шатен, та вловивши нотки нерозуміння на обличчі красуні, здивовано вигнув брови. 
— О,— видихнув архонт. — То вам не сказали...
— Прошу вибачення, що ви маєте на увазі? — дівчина підозрювала, про що може йти мова, але не хотіла навіть допускати такі припущення.
— Не треба перепрошувати,— поблажливо-ласкавим тоном, немов він говорить з наївним дитям, прочеканив Лазар. Рука молодика лягла на дівоче плече. От би тут знайшлася якась старша дама, що буде придивлятися за товариським архонтом. Така й була. Правда, Лазар всі її погляди ігнорував.
— Це я мушу виразити власне співчуття. Всі виноградники вашої родини спалили недоброзичливці.
Уявити складно, як подібне могло статися, адже ваш трунок напував все королівство. Журба.
В голосі Лазара чулася нудьга, 
немов чужі біди були для нього не більше, як просто відголоски чогось невідчутного для непристойно заможного правителя. 
— Та я готовий вас підтримати. Як вірний друг,— вуста шатена розтягнулися в хитрому посміху. — Що скажете?
— Це дуже мило з вашого боку і я обов'язково прийму вашу щиру дружню підтримку, — з чистою душею промовила Амаранта, не підозрюючи, що архонт сприйняв її слова зовсім інакше. — Але я досі не розумію як таке могло статися...

***
Рудокоса молода жінка прямувала позаду Ліцинії, прислухаючись до розмови. Вона знала, що її новоспечений чоловік зраджує їй направо і наліво, але трималась стійко. Вона його не любила. Але зараз, коли погляд рудої падав на архонта, то крапля ревнощів прокидалася в ній. 
Ліцинія, що спокійно йшла попереду, несподівано зірвалася з місця і закрокувала швидше.
Карелія слідувала за нею і лише потім побачила, що жінка наздоганяє молодшу сестру. Вони обидві здавались дуже схвильованими. В мить старша взяла за руку молодшу і, вклонившись архонту, вони відійшли в сторону. Карелія втупилась поглядом в чоловіка. Невже він намагається спокусити те невинне дитя?
Помітивши надмірну, на його думку, цікавість дружини, Лазар стиснув вуста в тонку лінію. Вагався: єхидно посміхнутися чи облишити Карелію без жодного прояву емоцій. Вони одне одного не обирали й тепер Ларимару кортіло надолужити втрачений час, обравши когось іншого.
— Чому ти не біля трону?— закотив очі Лазар, подаючи своїй парі лікоть. — Ходиш за леді Дункель, ніби проста смертна,— з докором докинув архонт, ніби мить тому він не робив те саме з молодшою сестрою Ліценії.
— Ми всі прості смертні, ваша величносте, — відповіла йому дружина з нотою єхидства у голосі. — Ваш титул, як і мій, не включають у додаткових перевагах еліксири безсмертя. 
Шатен важко видихнув. І звідки вона знаходить ці слова, або постійно його дратувати?