Глава 5 Шепіт

Не було часу на вагання чи розмови. Слова старійшини Фена, сповнені відчаю, стали сигналом до дії. Лінь Мей, забувши про власну втому, кинулася слідом за молодою цілителькою. Ао Хей рушив за нею, його кроки були безшумними, але важкими, наче кожен з них залишав невидимий слід на ослабленій землі долини.

Маленьку Ань вони знайшли в її кімнаті. Вона лежала у своєму ліжечку, оточена батьками, чиї обличчя були масками безмежного горя. Дівчинка, яку Лінь Мей пам’ятала як сонячний промінчик, що завжди сміявся, тепер була маленькою, нерухомою лялькою. Її дихання було ледь чутним, схожим на слабкий шепіт вітру в очереті.

Але те, що бачила Лінь Мей своїм даром, було набагато страшнішим.

«Сіра Вуаль» навколо дитини була іншою. Вона не просто обплутувала її нефритове серце — вона вросла в нього. У чистому, невинному сяйві дитини паразит знайшов ідеальне середовище. Його нитки були товщими, темнішими, і вони пульсували з огидною, тріумфуючою силою.

— Вона сильніша в ній, — прошепотіла Лінь Мей, і її голос здригнувся. — Вона харчується її чистотою.

Ао Хей підійшов до ліжка, і батьки дівчинки з жахом відсахнулися від нього. Він проігнорував їх, його срібні очі були прикуті до маленького тіла. Вперше на його обличчі не було ані нудьги, ані зневаги. Лише холодна, зосереджена лють, наче митець дивився на потворне спотворення прекрасного творіння.

— Ядро глибше, — констатував він, його погляд зустрівся з поглядом Лінь Мей. — І воно захищене краще.

Він не питав, чи варто. Вони обоє знали, що іншого шляху немає.

— Мамо… — ледь чутно прошепотіла дівчинка, не розплющуючи очей.

Серце Лінь Мей стислося так сильно, що на мить перехопило подих. Вона відсунула вбік усі почуття, залишивши лише крижану порожнечу професіоналізму.

— Починаймо, — твердо сказала вона.

Цього разу все було інакше. Щойно Ао Хей вивільнив свою темну енергію, прокляття відповіло миттєво. Сіра Вуаль спалахнула, і з тіла дівчинки вирвалася хвиля болю, настільки сильна, що навіть батьки, які стояли в кутку кімнати, скрикнули й притиснулися одне до одного.

— Воно знає нас! — вигукнула Лінь Мей, відчуваючи, як резонанс між нею та Ао Хеєм став напруженим, наче струна. — Воно пам'ятає атаку!

Паразит не просто захищався. Він контратакував. Сірі нитки кинулися на енергетичний «скальпель» Ао Хея, намагаючись не просто поглинути, а розчинити його, розкласти на складові.

Ао Хей скрипнув зубами, і на його скронях виступили вени. Йому доводилося вливати в атаку вдвічі більше сили, лише щоб утримувати позицію.

— Веди мене! — прохрипів він, і це був не наказ, а прохання.

Лінь Мей занурилася у вир боротьби. Вона стала його очима, його інстинктами. Вона бачила кожну пастку, яку створював паразит, кожну ілюзорну стіну, кожен хибний шлях.

— Ліворуч! Воно створює дзеркальну копію ядра! — командувала вона. — Справжнє — під ним! Бий крізь нього!

Їхні свідомості злилися. Вона відчувала його втому, його лють. Він відчував її рішучість, її відчай. Це був танок на лезі ножа. Темрява боролася з темрявою всередині крихкого дитячого тіла.

Раптом Лінь Мей відчула різкий біль у власних грудях. Паразит, зрозумівши, хто керує атакою, відправив один тонкий, як волосина, відросток не до Ао Хея, а до неї. Він намагався розірвати їхній зв'язок.

Вона скрикнула, похитнувшись. Світ перед її внутрішнім зором на мить зник, занурившись у сірий туман.

— Лінь Мей! — гаркнув Ао Хей, і в його голосі пролунала справжня тривога.

Вона вчепилася в залишки свідомості. Вона не могла дозволити йому перемогти. Вона сконцентрувала всю свою мізерну силу, все своє світло, і створила крихітний щит навколо їхнього зв'язку. Це було все, на що вона була здатна.

Але цього вистачило.

Ао Хей, відчувши, що вона повернулася, заревів, вивільняючи всю свою приховану міць. Потужний, нестримний потік чорної енергії пробив усі захисні шари й уп'явся в ядро прокляття.

Кімнату наповнив оглушливий, беззвучний крик. Вікна затремтіли. Лампадка на столі згасла.

І все скінчилося.

Лінь Мей розплющила очі. Світ хитався. Вона бачила, як Сіра Вуаль навколо Ань розсипається на попіл. Але лазурове сяйво дівчинки… його майже не було. Лише крихітна, ледь помітна цятка світла.

Вона зробила крок назад, і сили остаточно покинули її. Ноги підкосилися, і темрява почала затягувати її у свою безодню.

Але вона не впала.

Дві сильні, крижані руки підхопили її, не давши знепритомніти. Ао Хей тримав її, і його обличчя було небезпечно близько. Він був блідим і важко дихав, але його срібні очі горіли.

— Ти мені потрібна живою, цілителько, — прошипів він, і його голос був низьким і хрипким. — Не смій помирати.

Його слова були жорстокими, прагматичними, але його хватка була міцною. Він не відпускав її, навіть коли вона трохи отямилася, спершись на нього.

І в цю мить, у тиші кімнати, де щойно вирувала битва за душу дитини, Лінь Мей зрозуміла, що отрута, яку вони принесли в долину, вже почала діяти.

І вона не була впевнена, чи стосується це лише прокляття.