РОЗДІЛ 9 Концерт пам'яті

Ранок розпочався для всіх зі звуком будильника. 

Софія Василівна першою зайшла у ванну кімнату приводити себе в порядок.

Дем'ян миттю зірвався з ліжка, шукаючи ворога. Він не одразу зрозумів, що вже вдома і в безпеці.

Зореслава повільно потягнулася й сіла на ліжко. За вікном чувся звук косарки та щебетання птахів. 

Сьогодні їй не треба було йти на роботу, бо вона працювала онлайн. 

Вона працювала літературним критиком. Читала книжки сучасних українських письменників, поетів та драматургів і писала на них чесні відгуки. 

 Привівши себе в порядок, Зореслава зайшла на кухню, де мама завершувала готувати сніданок. Дем'ян мовчки длубався виделкою в тарілці.

— Доню, сідай за стіл, — промовила Софія Василівна, ставлячи перед нею тарілку з омлетом та скибками свіжого огірка. 

— Дякую, мамо, — озвалася вона, сідаючи за стіл поруч із братом. 

Після сніданку Софія Василівна перемила посуд. Потім перевдягнулася й пішла на роботу. 

Дем'ян не знав, куди себе подіти. У звичайному одязі він відчував себе майже голим. Зореслава, ніби розуміючи його стан, мовчки поклала йому руку на плече.

Сьогодні ввечері вона мала бути на концерті пам'яті свого батька. Їй не хотілося залишати брата одного вдома. З іншого боку, її лякала його реакція на величезний натовп людей, який збереться там. 

— Дем'яне, що з тобою? — поцікавилася вона, побачивши, як брат тремтить.

— Зореславо, мені просто холодно, — тихо відповів він. 

Вона мовчки встала й підійшла до шафи, звідки витягла ковдру. 

— Ану лягай, — скомандувала Зореслава, вдавано наступивши брови. 

Дем'ян здивовано поглянув на неї, але ліг на диван. Вона дбайливо закутала брата й усміхнулася. Він лише усміхнувся у відповідь. 

Потім Зореслава пішла у свою кімнату, й вдягнувши навушники, увімкнула музику. Цього разу їй хотілося слухати пісні гурту,, Проб'єм стіну '', який колись створив її батько. 

Зігрівшись, Дем'ян несподівано для себе заснув. Йому знову снилися холодні окопи. 

Слухаючи музику, Зореслава ніби переносилася в той дивний час, коли голос Кості Гая лунав з усіх шпарин. Від того на очі навернулися сльози. Та вона не поспішала їх витирати. 

День тягнувся для неї, як черепаха. 

Під вечір з роботи повернулася їхня мама. Прийнявши душ, Софія Василівна зайшла у свою кімнату. Їй хотілося побути на самоті.

Через півтори години Зореслава вже була на концерті пам’яті свого батька. Стоячи за лаштунками, вона схвильовано дивилася на повний зал людей, які виросли на піснях Кості Гая.

Раптом хтось поклав їй руку на плече. Це був барабанщик гурту «Проб’єм стіну» — 62-річний Андрій Онопчук.

— Я теж хвилююся, Зореславо, — промовив він.

— Яким ви запам’ятали мого батька? — поцікавилася вона. 

Андрій трохи подумав і відповів: 

— Занадто живим для українського шоу-бізнесу 90-х та 2000-х. 

І ось нарешті Зореслава вийшла на сцену. 

-- Доброго вечора усім шанувальникам українського панк року. Сьогодні не просто концерт, а ще й день пам'яті мого батька Кості Гая. І мені... важко говорити про нього...в минулому часі. Для мене...він досі живий. Живий як батько. 

Я вдячна всім, хто слухав, його пісні в 90-х, коли все тільки починалося. І тим, хто відкрив для себе його музику вже сьогодні. 

Сьогодні... відбувається мій перший музичний виступ разом з учасниками гурту,, Проб'єм стіну '' на цій сцені. 

Давайте підтримаємо їх оплесками. 

Через кілька хвилин увесь зал уже наспівував пісню «Доживемо до безсмертя», де були такі рядки:

«Доживемо до безсмертя,

маючи в кишенях дірки.

Головне, щоб в наших душах

ще вогонь горів».

Після завершення концерту Зореслава повільно зійшла зі сцени й тихо заплакала. Її мрія нарешті здійснилася.