РОЗДІЛ 5 Повернення до реальності

Опинившись вдома, Зореслава роззулася і пішла у ванну кімнату мити руки. Після розмови з братом їй стало легше. Її плечі розпрямилися,а в очах світилося тепло. 

Вийшовши в коридор, вона видихнула. Її мама вже була на кухні. Зореславі на мить здалося, ніби вона постаріла на декілька років. 

Високо в небі кружляли ворони. Їхнє пронизливе каркання важким каменем лягало на їхні душі. В самому їхньому кружлянні відчувалося щось лихе. 

Зореслава хутко зайшла в свою кімнату і впала на ліжко. Раптом перед її очима постав образ батька. Він усміхнувся до неї і зник. Від цього її шкіру вкрили мурашки. 

Після цього вона витягла телефон із навушниками і увімкнула музику. Звучали пісні 80–90-х. Зореслава з теплотою згадувала своє дитинство. 

Батько завжди влаштовував для них сюрпризи. Вона згадала, як він учив її основам самозахисту. У ті моменти вона була по-справжньому щасливою. 

Тим часом на кухні її мама тихо плакала. Дивлячись на сина в лікарні, вона бачила перед собою Костю. Він теж був дуже впертим і відповідним. Жив так, ніби завтра не настане. 

При згадці про це Софія Василівна тяжко зітхнула. Її шлюб із музикантом пройшов через багато випробувань. 

Вона не почула, як на кухню зайшла її донька. Зореслава мовчки сіла поруч і обійняла її. 

Софія Василівна ніжно пригорнула її до себе й поцілувала в маківку. 

Раптом засвистів чайник.

— Доню, будеш чай? — поцікавилась мама. — В мене тут ще має бути печиво. 

— Звісно, — відповіла Зореслава, усміхнувшись.