РОЗДІЛ 3 Тріщина в душі

Коли екран погас, вона ще довго сиділа на килимі й плакала — не від утоми, а від того, як сильно їй бракувало батька. 

Софія Василівна тихо відчинила двері до її кімнати й мовчки дивилася на дорослу доньку. Вона розуміла, що їй зараз потрібно побути на самоті.

Жінці хотілося забрати собі весь її біль. 

Згодом жінка так само тихо зачинила двері й пішла до себе. Сівши в старе крісло, вона тяжко зітхнула. У такі моменти їй хотілося сховатися від самої себе. 

Софія Василівна повільно заплющила очі й подумки повернулася в минуле. У той день, коли вперше зустріла свого майбутнього чоловіка.

Вони познайомилися влітку 1991 року у Львові. За місяць до того, як Україна здобула незалежність. 

Тоді Софії було двадцять вісім. Вона ще не знала, що зустріне чоловіка, з яким проведе майже все своє доросле життя. Це була висока й струнка темноволоса жінка, одягнена в однотонну сукню вишневого кольору. 

Львів жив звичним життям. По вулицях поспішали люди, гуркотіли трамваї, а майбутнє здавалося далеким і невизначеним. З касетних магнітофонів лунала музика. 

Софія Дідик неквапливо прогулювалася рідними вуличками в центрі міста, вдихаючи аромат лип. 

Раптом вона почула звук двигуна. Обернувшись побачила перед собою високого темноволосого чоловіка, років 30, який щойно зліз з мотоцикла ,,Дніпро''. Він був одягнений в джинси та сорочку з коротким рукавом. 

Декілька секунд вони мовчки стояли одне навпроти одного. 

-- Костя, - промовив він після паузи. 

-- Софія, - представилася вона, тиснучи йому руку. - Рада знайомству. 

-- Навзаєм, Софіє. - сказав він, лукаво підморгнувши їй. 

У ту мить вона не розуміла, що з нею відбувається. 

— Можна скласти вам компанію? — поцікавився Костя. Він усміхнувся трохи довше, ніж потрібно було для випадкової зустрічі.  Софія теж усміхнулася. 

-- Можна, Костю - відповіла вона, беручи його під руку. 

Раптом усе зникло. Софія Василівна повільно розплющила очі. За вікном уже стемніло. Світло ліхтарів яскраво освітлювали порожні вулиці. 

,, Коханий, я дуже сильно за тобою сумую '' - подумала вона, стираючи з обличчя непрохані сльози.