РОЗДІЛ 2 Правда

Після цього в кімнаті запала тиша. Зореслава повільно опустилася на підлогу, обхопивши себе руками. «Це не може бути правдою…» — думала вона.

Зореслава обережно торкнулася пальцями касети, а потім нарешті взяла її до рук. 

«Не можна весь час тікати від себе», — думала вона, розглядаючи напис. 

Звівшись на ноги, вона пройшла до своєї кімнати, міцно стискаючи касету в руках. Потрібно було знайти спосіб її переглянути.

Вона глибоко вдихнула і пішла до кухні. Мама якраз приготувала обід. 

Сівши за стіл, Зореслава показала їй касету й тихо запитала: 

— Мамо, що це? Софія Василівна раптом зблідла. 

Сіла навпроти доньки і тихо промовила: 

— Доню… це пам’ять про вашого батька. Він записав це відео незадовго до смерті. 

-- Мамо, чому ти раніше мені його не показала?- запитала Зореслава, кладучи касету на стіл. Софія Василівна не одразу відповіла.  

Після цього в кухні запала тиша. За вікном падав дощ. 

Згодом Зореслава пішла в свою кімнату, тримаючи касету в руках. Зачинивши двері, вона впала на диван і тяжко зітхнула. 

Касета лежала поруч, як окрема жива річ. Вона заплющила очі. Але це не допомогло. Думки не зникали, лише ставали голоснішими. 

За вікном уже сутеніло. Краплі дощу повільно стікали по шибці. 

Не втримавшись, Зореслава взяла касету в руки й підійшла до програвача. Її пальці помітно тремтіли, коли вона вставляла її всередину. Зрештою вона натиснула play. 

Зореслава повільно сіла на килим перед телевізором і стала чекати. Декілька секунд екран був темним. 

Потім вона завмерла — на екрані був її батько. 

Костя засовався на стільці, ніби шукаючи зручніше положення, і тихо промовив:

— Привіт, мої любі мишенята. 

Від цих слів на її очах з’явилися сльози. Вона слухала його голос, і щось усередині неї тихо ламалося. 

-- Я хочу, щоб ви знали як сильно я пишаюся вами, - продовжував він, усміхаючись у камеру. 

Зореслава повільно схилила голову, важко зітхнувши. Їй досі було важко чути його голос. 

Згодом вона підвела голову й тихо усміхнулася. За вікном продовжував падати дощ.