Глава 7.

Місто прокинулося не так, як завжди.
Дощ перетворився на легкий туман, який блищав різними кольорами, як якщо б саме повітря містило магічні частинки. Люди на вулицях зупинялися, замружуючи очі, немов бачачи щось невидиме.

— Це… — Ліара відчула холод по спині, — як після бурі, але магія тут всюди.

Міран уважно оглядав вулиці:
— Дзеркала шепочуть, трави в крамницях проростають самі. Люди скаржаться на галюцинації. Хтось уже помітив рухи у тінях, яких нема насправді.

Вони пройшлися містом і помітили дивну сцену: група магів стояла навколо старого фонтана. Їхні очі світлися, а руки рухалися у незрозумілому ритмі.

— Це нові гравці, — сказала Ліара. — Вони відчули, що формула активована.

Міран зупинив її:
— Не всі вони наші вороги. Деякі шукають допомоги, деякі — влади. Нам потрібно розрізнити.

У цей момент дзеркало на стіні магазину раптово спалахнуло. Ліара наблизилася і побачила своє відображення — і не лише своє. Поруч стояла Морґанна, що шепотіла:

> “Вони ще не готові, але ти вже зробила перший крок.”

Ліара відсахнулася:
— Вона все ще тут. Через формулу, через мене.

Міран обхопив її за плечі:
— Тоді ми разом зробимо другий крок.

Вони вирішили рухатися до старого центру міста, де колись знаходилася лабораторія Морґанни. Там, за старими руїнами, вони сподівалися знайти решту фрагментів формули, які ще залишалися нестабільними.

По дорозі вони зустріли перших послідовників Морґанни — людей і магів, які прагнули використати її силу. Боротьба була не фізичною — це були тіні, що проникали в думки, магічні відлуння, які намагалися заплутати їх, посіяти сумніви.

— Не можна довіряти почуттям зараз, — сказала Ліара, концентруючись на рунах. — Це пастка.

Міран кивнув:
— Але ми сильні разом. Ми зможемо пройти через це.

Коли вони досягли руїн лабораторії, повітря навколо почало світитися, а магія формули плавала у видимих потоках, як світло у воді.

— Ось тут почнеться новий рівень, — сказала Ліара. — Тут нам доведеться не просто контролювати магію, а змінювати її, щоб місто не загинуло.

І в цей момент тіні послідовників Морґанни об’єдналися в єдину фігуру — живий аватар її волі. Їхня справжня боротьба тільки починалася.

Міран стиснув меч, Ліара підняла руки. Разом вони увійшли у світ магічного хаосу, який Морґанна залишила після себе.
І відлуння її голосу звучало по всьому місту:

> “Гра лише починається. І лише ви можете її закінчити.”

Місто трималося на межі. Повітря світилося, а магічні потоки вулицями пульсували, немов жива кров. Кожен крок Ліари й Мірана залишав за собою слід світла, а тіні людей і магів перетворювалися на рухливі, живі образи.

— Тримайся поруч, — прошепотів Міран, стискаючи амулет, який стабілізував їхню ауру.
— Я готова, — відповіла Ліара, зосередивши руни на руках.

Перед ними з’явився аватар Морґанни — величезна тінь, що переливалася енергією формули. Його очі пульсували червоним світлом, а з його рота виходив шепіт тисяч голосів:

> “Ви не зупините мене. Ви ще не зрозуміли моєї сили.”

Ліара підняла руки. Руни на її долонях спалахнули.
— Ми не збираємося зупиняти силу. Ми її керуватимемо!

Міран кинув закляття стабілізації, і навколо них виникло захисне поле світла. Потоки магії обрушилися на них з усіх боків — живі струми енергії, що намагалися зруйнувати концентрацію Ліари.

— Тримай фокус! — крикнув Міран. — Не дозволяй їй проникнути в голову!

Ліара почала повільно читати стародавнє заклинання, що нейтралізує енергетичні кола. Руни спалахували, і частина хаосу навколо них почала згортатися в стабільні лінії.

Аватар Морґанни викривив простір навколо: вулиці, будівлі та світло почали химерно сплітатися, створюючи ілюзії. Міран бачив себе, Ліару, і ворога одночасно на різних позиціях, заплутуючи відчуття часу.

— Не піддавайся, — крикнув він, стискаючи руки. — Дивись на неї!

Ліара вперлася у землю, руни в її руках засяяли найяскравішим світлом. Енергія формули підпорядкувалася її волі. Потоки хаосу почали згортатися, а аватар Морґанни завмер, пульсуючи темною енергією.

— Ще трохи, — прошепотіла Ліара. — Міран, будь готовий!

Разом вони направили силу стабілізації на центр аватара. Світло вибухнуло яскравим спалахом, який на мить зробив усе місто сліпучо білим.

Коли світло згасло, аватар розсипався на тисячі маленьких частинок, які повільно зникли у повітрі. Потоки магії у місті стали спокійнішими, хоча ще лишалася легка напруга.

— Ми зробили це, — видихнув Міран.
Ліара кивнула, відчуваючи, як її тіло і розум повертаються до нормального стану.
— Формула стабілізована… на зараз. Але відлуння Морґанни ще довго буде відчуватися у місті.

Вони обидва вийшли на вулиці. Місто поступово оживало, люди й маги дивилися навколо, ніби щось відчули, але не могли пояснити. Тільки дзеркала більше не шепотіли, а світло фарбувало туман у спокійні кольори.

— Це не кінець, — сказала Ліара, беручи Мірана за руку. — Але тепер ми готові. Разом.

Міран стисло обійняв її.
— Разом, — повторив він, і вони вперше відчули себе командою, яка може протистояти навіть найбільшим випробуванням магії Морґанни.

Але десь у тіні міста хтось спостерігав.

> “Вони вижили… але гра ще не закінчена. Наступний рівень почнеться швидше, ніж вони думають.”

Місто прокинулося спокійним. Туман розсіявся, дзеркала відображали звичайний світ, а магія знову підкорялася звичайним законам. Люди й маги поверталися до своїх справ, але ніхто не забував про події останніх днів.

Ліара й Міран стояли на даху старої бібліотеки — місця, де почалася їхня історія. Місто простягалося перед ними, тихе і мирне, але ще злегка світилось залишками магії.

— Все скінчилося, — сказала Ліара, глянувши на Мірана. — Морґанна більше не може впливати. Формула завершена.

Міран обійняв її.
— Так. І ми це зробили разом.

Ліара посміхнулася.
— Я зрозуміла одне: магія Морґанни була небезпечною, але вона також показала мені мою силу. Я не лише спадкоємиця формули — я сама вирішую, як її використовувати.